необхідна у тих випадках, коли загальне право не надає ніяких засобів для вирішення питання. Наприклад, оскільки чо-ловік і жінка розглядались як одна особа у цивільних правовідносинах, то правом не передбачалися можливість висування позову один одному. А тому до створення пре-цеденту, ці справи розглядалися на підставі права спра-ведливості.
У США, як і в Англії, головне джерело права становить судова практика. Проте остання відіграє не однакову роль у створенні прецедентів. На відміну від англійського Апе-ляційного суду і палати лордів, вищі суди США (Верхов-ний суд США і верховні суди штатів) не вважають себе зобов'язаними власним прецедентам і можуть, таким чи-ном, поміняти свою практику. Окрім того, у співвідно-шенні федеральної судової системи і системи штатів діє аналогічний принцип, що і при співвідношенні федерально-го права і права штатів. А саме, суди штатів мають абсо-лютну компетенцію, а у федеральні суди можна звертатися тільки у разі, коли Конституцією США або законом Конг-ресу ці суди визнано компетентними.
Важливим джерелом права у США виступає також за-кон. Усі закони США поділяються на федеральні і закони штатів. Особливе місце серед федеральних законів нале-жить Конституції США. Остання становить акт, яким пе-редбачено не тільки конституційний устрій країни, але й проголошено сам факт створення держави і суспільства. Виходячи з ідей природного права і суспільного договору вона урочисто встановлює межі повноважень федеральних органів, їх взаємовідносини з штатами і громадянами. Ці межі, деталізовані першими десятьма поправками, створю-ють Декларацію прав американського громадянина. Існування писаної Конституції, що акумулює Декларацію прав, — один з елементів, яким відрізняється американсь-ке право від англійського. До того ж у США діє принцип судового контролю за конституційністю законів і застосу-ванням норм права. У цьому аспекті важливо підкреслити можливість тлумачення Конституції Верховним судом США. При цьому тлумачення виконується у такий спосіб, щоб забезпечити єдність, одноманітність розуміння і ре-алізації права.
4. Мусульманська правова система
Правові системі 45 афро-азіатських держав ( від Марокко до Індонезії) відносяться до мусульманської правової системи. Найбільш мусульманськими вважаються 33 країни ( Іран, Афганістан, Туреччина, держави Арабського сходу, Південної і Південно-Східної Азії й Африки і т.д.) Тут більш 80% населення є мусульманами, а іслам проголошений у конституціях державною релігією.
Головним джерелом права в мусульманських державах і донині є релігійні писання: Суна, Коран і т.д.
Мусульманське право як система утворилося ще в VII-X століттях в Арабському Хамефаті. Основний зміст мусульманського права - правила, що випливають з ісламу, поводження віруючих і покарання (звичайно релігійної користі) за невиконання даних розпоряджень. Мусульманське право поширюється тільки на мусульман. Але все рівно, навіть у тих країнах, де мусульмани є основною частиною населення, воно доповнюється законами і звичаями, кодифікується і модифікується в зв'язку з виникаючими новими суспільними відносинами. Унаслідок цього виконується релігійне мусульманське право і право мусульманських держав.
У 1869-1877 рр. в якості цивільного кодексу Османської імперії була видана Аль-Маджала. Вона також діяла на території Туреччини до 1926 р., Лівану до 1932 р., Сирії до 1949., Іраку до 1951 р. Зараз її дія частково збереглася в Йорданії, Ізраїлі, на Кіпру.
У другій половині XIX століття в мусульманських країнах були застосовувані карні, торгові, процесуальні й інші законодавства, частково на основі рецепції права західноєвропейських країн. Мусульманське право відігравало роль регулятора сімейних, спадкоємних і деяких інших відносин.
Відмітною рисою мусульманського права є те, що воно являє собою одну з багатьох сторін релігії ісламу, що встановлює визначені правила й об'єкт вірування, а також указує віруючим на те, що можна робити, а що не можна. Так називаний шлях проходження ("Куля" чи "Шаріат") і складає саме мусульманське право, а якраз воно вже і диктує мусульманину правила поведінки у відповідності з релігією.
В основі мусульманського права лежать чотири джерела:
1) Священна книга Коран, яка складається з висловлень Аллаха, звернених до останнього з його пророків і посланців Магомету;
2) Суна - збірник традиційних правил, що стосуються дій і висловлень Магомета, відтворених цілим рядом посередників;
3) Іджма - конкретизація положень Корана у викладі провідних вчених - мусульманистів;
4) Кияс - міркування за аналогією про ті явища життя мусульман, що не охоплюються попередніми джерелами мусульманського права. Таким судженням віддається законний, суспільний характер
Цікавим фактом є те, що норми шаріату виконуються населенням мусульманських країн і сприймаються як обов'язкові правила поведінки. Цікаво також і те, що "мусульманський правовий розвиток арабських країн здійснюється насамперед через правову ідеологію і психологію. Сфера мусульманського права, як ідеологічного фактора виявляється значно ширше, ніж рамки застосування його конкретних нормативних розпоряджень.
Із самого початку іслам визначав не тільки релігійний ритуал, догматичні і культові особливості, але соціальні інститути, форми власності, особливості права, філософії, політичного устрою, етики, моралі і соціальної психології, хоча духовна сторона стяла все ж таки на першому місці. На відміну від християнства, що відокремилося від держави ще в XVI-XVII століттях після буржуазних революцій, іслам і донині є державною релігією. Іслам як система суспільно-релігійних поглядів поєднує в собі елементи: релігійний культ і зведення