У країнах з мусульманським правом конституція не вважається основним законом, а цю роль відіграє Коран, Суна, принципи консенсусу( Іджма ) і аналогії ( Кияс ). Мусульманські юристи і богослови вважають, що регулюванню норм Корана і шаріату підлягають як релігійна, так і етична сторони громадського життя, відносини громадян як між собою, так і з державою. Вони також стверджують, що ці норми, освітлені волею Аллаха, набагато сильніші за своєю дією, чим конституційні норми, написані людиною. З цим саме і пов'язано те, що в Саудівській Аравії немає писаної конституції, а її місце займає Коран.

Ще з часів зародження в мусульман середньовічної державності в її основі лежать два головних принципи: погодженість (курс, коли правителі приймають рішення колективно), і суверенітет шаріатських законів. Принцип погодженості, закладений у Корані, не одержав свого юридичного закріплення в інститутах середньовічної держави, а тому і не придбав обов'язкового характеру. Що стосується дотримання шаріатських, чи норм "божественного" законодавства, то це завжди було неодмінною умовою легітимізму будь-якої державної влади.

Усі громадяни мусульманських держав мають однакові права у виборах правителя, але основним принципом виборів є принцип "гідних представників", тобто вибори - це ідеал "особливо обдарованих". Тільки "охлюль-хальваль-акад" чи особлива категорія знатних вправі радити правителям і вирішувати, чи є їхня політика законною стосовно положень шаріату. Законотворча функція цієї групи полягає в тому, що вони виносять рішення про відповідність законів глави держави, постанов уряду й інших нормативних актів принципам шаріату. Їхня діяльність схожа з діяльністю державної Ради у Франції, Верховного Суду в США, до функцій яких входить конституційний нагляд. Конституційні принципи в мусульманських державах почали складатися під час англо-французьськой колонізації, а саме в 1861 була видана беєм Тунісу перша конституція.

Зараз йде період кодификації мусульманського права в багатьох країнах, серед них Пакистан, Індонезія, а в Туреччині з 1926 р. взагалі від нього відмовилися. У багатьох державах мусульманське право конституційно вважається основою законодавства. Воно застосовується по багатьом питанням, але особливо в цивільних відносинах дотепер зберігаються шаріатські суди. У деяких країнах Центральної і Східної Африки мусульманське право використовується як звичайне право. Хоча мусульманське право і впливає на правові системи мусульманських держав, але все рівно зараз спостерігається тенденція до застосування таких джерел права як правовий звичай і нормативно-правовий акт.

Практично в усіх мусульманських країнах вплив мусульманського права обмежується брачно-сімейними і пов'язаними з ними відносинами, тобто тими, що входять до поняття "особистий статус". Єгипет був першою державою, що відмовилося ще наприкінці XIX століття від мусульманського права, як від єдиного джерела права. Як приклад можна ще привести Саудівську Аравію, що вважається країною традиційного ісламу. Навіть тут усе більше застосовуються в судочинстві і законодавстві "подвійні стандарти", а в комерційному праві пріоритет вже віддається "англо-американському" праву.

Література

Гусарєв С.Д. Основи держави. Навчальний посібник. – Київ, Юрінформ, 1995

Загальна теорія держави і права./За ред. В.В.Копейчинкова, К:Юрінком Інтер-1999 р.,.

Колодій А.В. Загальна теорія держави. – Київ, Юрінком, 1999

Мала Енциклопедія Етно-державознавства, Національна Академія Наук України, Iнститут держави і права ім. В.М.Корецького, Видавництво "Генеза" та "Довіра", Київ 1996.

Муромцев Г.И. Источники права (теоретические аспекты проблемы).//Правоведение, 1998 г., N 2, с.23.

Настюк М. Правознавство. - Львів, Видавництво “СВІТ”, 1994

Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998.

Право: Учебник для вузов/ А.И.Косаров, М.В.Малинкович, С.Д.Покревская и др., Под ред. проф. Н.А.Тепловой, проф. М.В.Малинкович.-2-е изд., перераб. и доп.-М.:Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

Правознавство. Навчальний посібник./ За ред. В.В.Копейчикова, К.:Юрінком Інтер – 2000р.