Якщо особа вчинила декілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за найбільш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний термін від дня отримання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне порушення та інших матеріалів справи.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Якщо порушення вчинено водієм, то справа може розглядатися також за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушника.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто тільки у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення.

Орган (посадова особа), що розглядає справу, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення, вносить до відповідного підприємства, організації, державного органу або відповідній посадовій особі пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин і умов. Про вжиті заходи зазначені підприємства, організації, особи зобов'язані повідомити протягом місяця орган (посадову особу), який вніс пропозицію.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову у справі.

Постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.

Штраф має бути сплачено порушником не пізніше ніж через п'ятнадцять днів від дня вручення йому постанови, а у разі оскарження або опротестування такої постанови - не пізніше ніж через п'ятнадцять днів від дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу підлягає примусовому виконанню після закінчення встановленого терміну.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення здійснюється органом (посадовою особою), що виніс постанову.

У разі несплати штрафу порушником у строк постанова про накладення штрафу направляється для вирахування суми штрафу у примусовому порядку з його заробітної плати або іншого заробітку.

РОЗДІЛ 3. Проблеми та перспективи розвитку автомобільних перевезень в Україні

3.1 Сучасний стан розвитку автотранспортних перевезень в Україні

Приведемо витяги зі звіту міністра транспорту України про стан розвитку транспортної промисловості на 2003 рік.[47] Нас цікавить вантажний автотранспорт.

“Сьогодні перед Міністерством транспорту постає завдання в найкоротший термін стабілізувати роботу галузі, упровадити комплекс економічних, організаційних заходів для технічного переоснащення підприємств галузі, модернізації. В остаточному підсумку ми повинні домогтися того, щоб якість послуг наданих транспортними підприємствами, підняти до рівня сучасних вимог.

Наша галузь характеризується також наявністю високопрофесійного кадрового потенціалу. Це наш "золотий фонд". Спираючи на нього, ми зможемо справитися з усіма поставленими задачами. Я в цьому упевнений. Як і в тім, що вже в недалекому майбутньому транспортно-дорожній комплекс України стане одним з передових в економіці держави і привабливим для всіх користувачів транспортних послуг.”

Україна - велика європейська держава, розташована на перетині найважливіших напрямків світової торгівлі між Європою, Азією й іншими континентами. Населення України складає близько 49 млн. чоловік, територія перевищує 603 тис. кв. кілометрів.

Вагомим є економічний потенціал України, основне місце в якому займають гірничо-металургійний і паливно-енергетичний комплекси, машинобудування, хімічна індустрія, аграрний сектор. У 2002 році обсяг валового внутрішнього продукту зріс на 4,2 %, а промислове виробництво на 7,0 %.

Реалізуючи курс на інтеграцію в європейську і світову економічні системи Україна послідовно розвиває зовнішньоекономічні зв'язки, її торговими партнерами є практично всі країни світу.

Україна має розвиту транспортну інфраструктуру, яка включає усі види транспорту: залізничний, авіаційний, автомобільний, морський і річковий. Обсяг перевезень складає 1,3 млрд. тонн вантажів і 3,1 млрд. пасажирів на рік.[47]

Президентом і Урядом України приділяється велика увага до розвитку транспортного комплексу країни. Проведена транспортна політика спрямована на його техніко-технологічну модернізацію й інтеграцію в міжнародну транспортну систему.

Урядом затверджені і реалізуються "Програма створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні", "Державна програма розвитку транспортно-дорожнього комплексу України на 2000-2004 роки". Парламентом країни прийнята "Комплексна програма становлення України як транзитної держави". За останні роки в транспортно-дорожньому комплексі України створена нормативно-правова база господарювання. Прийнято основні законодавчі акти, що регулюють відносини в області транспорту і дорожнього господарства, у тому числі закони України "Про транспорт", "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух", , "Про транзит вантажів", "Про перевезення небезпечних вантажів", "Про концесію на будівництво і реконструкцію автомобільних доріг" тощо.

Міжнародне співробітництво України в області транспорту базується як на двосторонніх, так і багатосторонніх угодах. Починаючи з 1992 року підписано 142 такі Угоди, у тому числі двосторонні: про загальні принципи співробітництва в області транспорту - з 7 країнами, в області залізничного транспорту - 16, автомобільного - 37, авіаційного - 56, морського - 18, річкового - 2, дорожнього господарства - з 6 країнами.