Фактично Україна одна з перших країн колишнього СРСР зробила значний прорив у цій сфері.

Україна з часу свого входження до країн - учасниць системи "Зелена картка", доклала значних зусиль щодо створення потужного та надійного страхового захисту. Вдосконалювалась робота як страхових компаній, так і державного нагляду за страховою діяльністю. Так, постановою КМУ від 27.05.2000 р. №842 встановлено розміри страхових платежів за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території України, які більш наближені до європейських стандартів (хоча і цього замало) і які розраховуються виходячи з неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день укладення договору страхування та терміну страхування. Передбачено також знижки та пільги для деяких категорій страхувальників, а саме у разі укладення одним страхувальником договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів щодо 30 і більше транспортних засобів на термін 6 місяців і більше зазначені розміри страхових платежів зменшуються на 20 відсотків.

Пріоритетність розвитку страхового ринку України щодо обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників засобів транспорту є дуже важливою системою страхового захисту як у соціально-економічному, так і у політичному значенні та необхідною реальністю у зв'язку з розвитком вітчизняної економіки.

Прогресивний характер розвитку страхового ринку створює об'єктивні умови для активного вдосконалення перспективного виду страхування, такого як обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Відповідно до законодавства України Моторне (транспортне) страхове бюро України об'єднує понад 60 страхових компаній, виступаючи гарантом їхньої платоспроможності щодо страхових зобов'язань за цим видом страхування.

Таким чином, у минулому році в Україні було зафіксовано та врегульовано 1137 страхових випадків, за якими було сплачено у середньому близько 4700 гривень на кожний такий випадок. Отже, декілька тисяч громадян України тільки за минулий рік вже отримали матеріальну допомогу (тобто страхове відшкодування) від вітчизняного страхового ринку. У свою чергу, відсутність цього обов'язкового виду страхування тягне за собою неминучі проблеми: систематичне відхилення винуватців дорожньо-транспортних подій від відшкодування заподіяного збитку та ускладнення процедури врегулювання претензій, і як наслідок - додаткове навантаження на державний бюджет та черги для отримання допомоги.

Розглядаючи необхідність та перспективність цього виду страхування не можна оминути і іншу дуже важливу річ - проблему шахрайства власників наземного транспорту. Як стверджує світовий досвід, лише у Німеччині від цього щорічно страхові компанії мають збиток у розмірі близько 2 млрд нім. марок, що практично становить 10% від всіх страхових випадків при страхуванні цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Страховий захист власників автотранспорту вкрай необхідний, і це доведено часом та практикою його здійснення в Україні.

Розвиток міжнародного ділового співробітництва, зростання автомобільних вантажних перевезень і автомобільного туризму вимагає як комплексного рішення проблем страхового захисту інтересів власників авто, так і розуміння безпосередньо ними вимог міжнародного права та соціальності у відносинах страхування.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні висновки

Вантажні перевезення автомобільним транспортом спеціального призначення здійснюються перевізниками за замовленням власників вантажу чи уповноважених ними осіб. Вантажні перевезення бувають внутрішні та міжнародні.

Основними суб’єктами автотранспортних перевезень є: перевізники та замовники перевезень

Перевізник - суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом, що використовується ним на законних підставах. Міжнародний перевізник - суб'єкт підприємницької діяльності, який здійснює таке перевезення відповідно до міжнародних договорів України, ліцензії та договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом, що використовується ним на законних підставах.

Основним завданням державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є формування ринку його послуг шляхом реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики.

Основними функціями державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є: формування ринку послуг; контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт; нормативно-правове регулювання з питань автомобільного транспорту; ліцензування діяльності перевізників; стандартизація і сертифікація; організація та контроль автомобільних перевезень; тарифна, інноваційна та інвестиційна політика; державне замовлення на соціально значущі послуги автомобільного транспорту загального користування; захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту.

Автотранспортні перевезення регулюються Законами України „Про автомобільний транспорт”, "Про транспорт", "Про дорожній рух" та іншими нормативно-правовими актами і міжнародними договорами.

Основним документом, який регулює відносини між перевізником і замовником є договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення.

У Цивільному кодексі України (ст.358) окремо дається визна-чення договору перевезення вантажу. За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується до-ставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначен-ня і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за переве-зення вантажу встановлену плату.

Правове регулювання відносин, які виникають із здійснен-ня міжнародних перевезень, має специфіку. По-перше, їх най-важливіші умови визначені у міжнародних угодах — транс-портних конвенціях, що є основним джерелом регулювання у цій сфері відносин. По-друге, норми конвенцій про міжнародні пе-ревезення є імперативними. По-третє, специфіка регулювання