При внутрішніх і міжнародних перевезеннях вантажу відомчим автомобільним транспортом для власних потреб його власника застосовуються зазначені вище документи крім ліцензії.

Внутрішні перевезення індивідуальним автомобільним транспортом вантажу, що є особистим майном власника автомобільного транспортного засобу, здійснюються за наявності у водія реєстраційних документів на автомобільні транспортні засоби та посвідчення водія.

Водій вантажного автомобільного транспортного засобу при внутрішньому перевезенні вантажів має право:

відмовлятися від прийняття для перевезення вантажу, який не відповідає встановленим вимогам або вимогам щодо пломбування вантажу, якщо відтиск пломби нечіткий або пломбу пошкоджено;

вимагати від вантажовласника (уповноваженої ним особи) належного закріплення вантажу на автомобільному транспортному засобі відповідно до встановлених законодавством вимог та очищення його кузова від залишків вантажу.

Водій вантажного автомобільного транспортного засобу зобов'язаний:

мати з собою і пред'являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, визначені Законом „Про автомобільний транспорт”;

перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув'язування вантажу для його безпечного перевезення;

забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі);

дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.

Основним документом, який регулює відносини між перевізником і замовником є договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Особливості договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування регламентуються статтею 61 Закону України „Про автомобільний транспорт”.

Договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є:

найменування та місцезнаходження сторін;

найменування та кількість вантажу, його пакування;

умови та термін перевезення;

місце та час навантаження і розвантаження;

вартість перевезення.

Замовник за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування має право отримати компенсацію згідно з законодавством за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.

У Цивільному кодексі України (ст.358) окремо дається визна-чення договору перевезення вантажу. За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується до-ставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначен-ня і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за переве-зення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення конкретного вантажу є реальним, оскіль-ки він вважається укладеним в момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються в договорі права-ми та обов'язками. Отже, договір перевезення — сплатний і дво-сторонній.

Підприємства автомобільного транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з відправників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові), спря-мовані на організацію майбутніх перевезень вантажів. Так, відпо-відно до статей 34-36 Статуту автомобільного транспорту за річним договором автотранспортне підприємство зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник — пред'-являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. В річно-му договорі встановлюються обсяги та умови перевезення, по-рядок розрахунків, а також визначаються раціональні маршрути і схеми вантажопотоків.

Договори на організацію перевезень є консенсуальними, ос-кільки вважаються укладеними з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми. Вони не передбачають перевезен-ня конкретного вантажу, тому не є товарними угодами.

Автотранспортна організація, що не подала відправ-никові транспортні засоби, достатні для перевезення вантажу, передбаченого місячним планом перевезення або прийнятим до виконання разовим замовленням, повинна сплатити відправни-кові штраф у розмірі 20% від вартості перевезення всієї невивезеної кількості підготовленого до відправлення багажу, порівня-но з місячним планом чи разовим замовленням. Надання пере-візних засобів, не придатних до перевезення вантажу, передба-ченого замовленням, прирівнюється до ненадання транспорт-них засобів (частини 2—4 ст.359 ЦК України, ст.128 Статуту ав-томобільного транспорту).

У транспортних статутах та кодексах наведено вичерпний перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільня-ються від сплати штрафу за невиконання плану перевезення вантажів. Так, автотранспортна організація і відправник звільня-ються від відповідальності за порушення обов'язків, що виник-ли з плану перевезення, якщо це сталось у разі:

1) явищ стихій-ного характеру (заметів, повені, пожежі тощо);

2) аварії на підприємстві, внаслідок якої робота підприємства була припинена на строк не менше трьох діб;

3) тимчасового припинення або обмеження перевезення вантажів по визначених шляхах, вста-новлених в порядку, передбаченому Статутом автомобільного транспорту (частина 6 ст.359 ЦК України, ст.132 Статуту автомобільного транспорту).

Сторонами в договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які наділені правами юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи. Якщо перевезення вантажу здійснюється у пря-мому, прямому змішаному сполученні, то учасниками перевізного процесу на стороні перевізника виступають кілька транспорт-них організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення в пункті відправлення. Всі наступні транспортні організації, що беруть участь у перевезенні, щодо початкового перевізника є третіми особами, на яких в силу діючих на транспорті правил покла-дається виконання зобов'язання по перевезенню (ст.164 ЦК Ук-раїни).

Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передба-ченій законом чи договором.

Kpім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже в силу цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.

Однак обов'язок одержувача прийняти та вивезти вантаж у пункті призначення випливає також з юридичного факту укладення