Відображення у свідомості людей правозначимих сторін дійсності і психічну регуляцію людиною свого правозначимого поводження називають правовою психологією.

Правовою психологією називається розділ юридичної психології, що вивчає психологічні аспекти правоусвідомлення, правотворчості, формування індивідуальної, групової і суспільної правової свідомості, правової соціалізації особистості і її правового поводження.

Право, правова культура – історичне досягнення цивілізації в області соціо-нормативної регуляції життєдіяльності суспільства. Аксіоматичні постулати права формувалися в далекій давнині. З розвитком загальнолюдської культури соціальні цінності усе більш інтегрувалися в праві. У цивілізованому суспільстві саме право стало базовою соціальною цінністю. Розвинуте право демократичне. Воно обмежує владу держави на користь громадян. Але і громадянин у правовій державі стає здатним до високої цивільної саморегуляції свого поводження – воно стає правозастосовчим. Таке поводження вимагає розвинутої правосвідомості, правового виховання. Спрямування суспільної й індивідуальної свідомості на правові цінності – основа правореалізації. Для цього необхідне розуміння та інтерналізація права як основної базової соціальної цінності.

Право в цивілізованому суспільстві забезпечує свободу особи від довільних установлень, її можливість самостійно виявляти свою соціальну відповідальність, не залежати від диктату влади в прояві своєї людської сутності. Від праворозуміння – трактування сутності права, відношення суспільства до права – залежить стан законності і правопорядку в даному суспільстві.

Право – це загальнообов'язковий, загальнолюдський масштаб поводження. Нормативним вираженням права є правовий закон. У правовій державі верховенство належить не закону взагалі, а правовому закону, закону, що несе в собі соціальне благо. Для визначення цієї якості закону необхідно співвіднести його зміст із загальносвітовою практикою законотворчості, враховувати світові демократичні стандарти. Кожна прийнята законодавцем норма повинна піддаватися соціальній експертизі, оцінюватися з позиції її відповідності актуальним потребам суспільства, соціально-психологічним механізмам взаємодії людей, можливостям масового поводження. Закон повинен адекватно відображати ті явища громадського життя, які він покликаний врегулювати.

У правовій регуляції істотну роль відіграють засоби впливу на масову правосвідомість, науково обґрунтований прогноз поводження людини при різних правових ситуаціях. Законодавець повинен адекватно відображати актуальні потреби соціального розвитку суспільства, враховувати соціально-психологічні особливості функціонування особистості. Престиж права залежить від відповідності законодавства як інтересам суспільства, так і окремій особистості. Однак і сама особистість повинна бути підготовлена до правоусвідомлення і правореалізації, мати необхідну загальну і правову соціалізацію.

Соціальна адаптація – активне соціально позитивне пристосування індивіда до умов соціального середовища. Пристосування до соціального середовища має свої різновиди, воно може бути і соціально не адаптованим. Пристосованим до умов життя може бути і спритний кар'єрист, і виверткий політичний діяч, і практично тямущий ділок.

Соціальна адаптованість трактується нами як соціально позитивне поводження: усі прояви асоціальності і тим більше – антисоціальність – прояви соціальної дезадаптації.[6]

У “підвалинах” людської психофізіології лежать могутні “ангельські” і “сатанинські” резерви. Поводження людини залежить від того, які висновки цим резервам будуть приготовлені соціальним середовищем. Від того, чи зуміє це середовище блокувати потенційно небезпечні для нього прояви людських пристрастей, бажань і потягів залежить уся життєдіяльність суспільства.

Суспільству необхідна сублімація (від лат. sublimare – підносити), піднесення інстинктивних форм психіки на соціально прийнятний рівень. Така одна з основних задач соціалізації індивіда.

В результаті цих міркувань ми дійдемо висновку: соціалізація – оволодіння особистістю механізму соціальної саморегуляції, самопідпорядкування особистості соціальним вимогам, її перехід від зовнішньої детермінації (команд, наказів, інструкцій) до внутрішньої соціально-орієнтованої самодетермінації.

При низькому рівні морального й інтелектуального розвитку індивіда в його поводженні переважають спонтанно виникаючі потяги. Психічні структури такого індивіда не досить інтегровані, його нижчі емоції переважають над вищими почуттями. Його соціально обумовлені почуття не настільки глибокі й інтенсивні, щоб забезпечувати стійкий поведінковий самоконтроль.

Кожна людина має свій набір “значень для себе”, своїм індивідуальним класифікаційно-оціночним механізмом – особистісним конструктом. Базові конструкти особистості визначають міру відхилення від норми в різних типових ситуаціях, яка допускається індивідом.

В гострих конфліктних ситуаціях, в обстановці конфлікту норм можлива регресія поводження індивіда – перехід його на попередні рівні розвитку. Регресія може поширюватися на окремі регуляційні компоненти – мотиваційні, значеннєві, цільові або операційні. Усе це свідчить про те, що поводження людини не регулюється якимсь незмінним, стабільним механізмом правосвідомості. Воно має глибинні підстави й у підсвідомості індивіда.

У складних соціальних ситуаціях, в умовах соціально-ідеологічної й економічної трансформації до соціальної адаптації особистості пред'являються підвищені вимоги. Кардинальні соціальні перетворення породжують нові соціальні функції і відповідно – соціальні ролі, змінюють статус соціальних груп, загострюються розходження в інтересах, ціннісних орієнтаціях, нормах поводження. Життєдіяльність людини в цих умовах сполучена з ускладненням його психічної саморегуляції. Загальносоціальна стратегія життєдіяльності індивіда часто визначається корпоративними стратегіями, загострюється міжгрупова конкуренція, підсилюється агресивність низькостатусних груп, загострюється міжетнічна ворожість. Поводження багатьох людей при цьому дестабілізується тим, що вони включаються в несумісні соціальні групи – у групи з протиречивими соціальними цінностями, нормами. Виникаючі соціально-рольові конфлікти обумовлюють внутрішньособистісну конфліктність, – виникає роздвоєння свідомості особистості, її психічна дезинтеграця. Соціально-економічна криза збільшується кризою в соціально- психологічній сфері. Соціально відхилене поводження отримує загрозливо широке поширення.

Для формування самодисципліни членів суспільства необхідне твердження базових ціннісних орієнтирів, надання особистості можливості її життєзабезпечення новими правомірними способами, підвищений соціальний контроль, невідворотність санкцій за будь-яке правопорушення, спрямованість суспільства на правову соціалізацію особистості.

Правову соціалізацію особистості ми трактуємо як формування в особистості потреби правовиконавчого поводження.[6]

Для того, щоб людина поводилася правомірно, вона повинна прийняти правоохоронні соціальні цінності, засвоїти стереотипи правовиконавчого поводження.

Правові представлення, оцінки й установки утворюють правосвідомість особистості. Правосвідомість, як вже було зазначено вище, – сфера свідомості