Правосвідомість не можливо розглядати як якесь відособлене психічне утворення. Правосвідомість людини визначається його загальною ціннісною орієнтацією, загальною спрямованістю особистості у відношенні соціальних цінностей, які охороняються правом.

Солідарність особистості з правом означає, що правовиконаче поводження саме по собі стає особистісно прийнятою цінністю, самодостатнім інтересом особистості.

Реалізація правових норм у реальному поводженні людини – складний психологічний процес. Однак не психологічні процеси, узяті ізольовано, деформують людське поводження. Свідомість регулює поводження людини, але і саме воно формується тими умовами, у яких здійснюється життєдіяльність індивіда.

У результаті дослідження проблеми правосвідомості і правовиконачого поводження ми приходимо до наступних висновків:

Першопричиною протиправного поводження є не “дефекти” правосвідомості, а ті реальні життєві умови, що ці дефекти породжують.

Правовиконавче поводження можна підрозділити на три рівні: об'єктивно правовиконавче поводження (потреби особистості, цілі і засоби їхнього досягнення збігаються із суспільними вимогами); конформно-виконавче поводження (цілі і засоби їхнього досягнення збігаються із суспільними вимогами не в силу внутрішнього переконання особистості, а в силу її конформності); змушене законослухняне поводження (потреби, бажання, інтереси особистості не збігаються із суспільними вимогами, але особистість у силу остраху покарання підкоряється вимогам закону).

Об’єктивно-правовиконавче поводження формується в результаті правової соціалізації особистості. Правова соціалізація особистості – це включення в ціннісно-нормативну систему особистості тих цінностей, що охороняються правом, це оволодіння особистістю правомірними способами поводження.

Дефектність правової соціалізації особистості може виявлятися й у недооцінці цінності права (правовий негативізм), і в безмовному, легковажному відношенні до вимог закону (правовий інфантилізм) і в активному неприйнятті норм права (правовий нігілізм).

Вищим рівнем правової соціалізації є поводження особистості на основі правосолідарних установок – звичне правослухняне поводження як стійка особливість особистості. При цьому норми права дотримуються не зі страху покарання і навіть не з почуття солідарності з правом, а по настійній моральній потребі робити тільки правомірні дії – жити гідно.

Правосвідомість особистості в правовому суспільстві значною мірою обумовлено пануючими в суспільстві ідеями прав особистості, правовим статусом особистості, рівнем правореалізації в даному суспільстві.

В умовах тоталітарних режимів відбувається масова деформація правосвідомості, корекція якої в нових умовах значно ускладнюється.

2. Роль правової культури в правовій державі

2.1. Поняття та структура правової культури

Правова культура — це глибокі знання й розуміння пра-ва, ретельне виконання його вимог як усвідомленої необ-хідності та внутрішньої переконаності.

Основними показ-никами рівня правової культури вважають:

право, що відповідає вимогам справедливості та свободи;

рівень право-свідомості громадян і посадових осіб, їхню переконаність дія-ти відповідно до вимог правових приписів;

рівень культури творення та реалізації права;

рівень якості роботи правоохо-ронних і правозастосовних органів та посадових осіб;

якість системи законодавства, певний рівень законності й правопо-рядку.

В основі права лежить принцип справедливості, що ха-рактеризує моральний зміст нормативного характеру правил поведінки людей у суспільстві, встановлених і забезпечених державою. Законодавство являє собою зовнішній вираз пра-ва, визначає рівень свободи людини, яка постійно вступає у правовідносини з іншими людьми, колективами людей, дер-жавою та суспільством у цілому. Кожна приватна чи посадо-ва особа, громадянин, особа без громадянства чи іноземний громадянин мають бути переконані в тому, що їхня діяль-ність відповідає вимогам правових приписів. Названі правові приписи характеризують рівень культури творення та реалі-зації права кожної посадової особи. Якісна праця посадових осіб цих органів є критерієм якості законодавства та його здійснення.

Система чинного законодавства в Україні визначає також режим додержання законів усіма суб'єктами права і рівень правового порядку на певній території України чи в межах її кордонів.[24, c.123]

Правова культура має певну структуру, що охоп-лює правову психологію (правові почуття, емоції; оцінні по-няття відносно права чинного та права бажаного; елементи настрою стосовно конкретних правових явищ і правових си-туацій), правову ідеологію (правові ідеї, правові теорії; пра-вові поняття й категорії; правові принципи) та елементи по-ведінки (вміння і навички ефективної реалізації норм права в повсякденному практичному житті; правову активність громадян).

До правової культури належать:

правові знання, в тому числі знання конкретних норм права;

дані про дер-жавний устрій, призначення держави, політичну систему суспільства;

престиж юридичної професії, авторитет і сту-пінь розвитку юридичної науки; участь громадян в управлін-ні державою, стан законності й правопорядку;

форми та ме-тоди правового регулювання, якість роботи правоохоронних органів.

Отже, правова свідомість і правова культура — це не тільки знання, розуміння і психологічне сприйняття чинного права, а й поведінка особи в межах чинної правової моделі.

В сучасних умовах в нашому суспільстві, включаючи і юристів, поширеним явищем є правовий нігілізм — напря-мок суспільно-політичної думки, націлений на девальвацію права і законності, на відверту недооцінку соціальної і осо-бистої цінності права. Прихильники цього вважають право найменш досконалим способом регулювання суспільних від-носин.

Правовий нігілізм існує у різних формах:

а) байдуже ставлення до ролі і значення права;

б) скептичне ставлення до потенціальних можливостей права;

в) ігнорування пра-вових приписів більш високої юридичної сили;

г) повна недо-віра до приписів права;

ґ) негативне ставлення до права в цілому.

Для зниження впливу правового нігілізму необхідні:

а) за-безпечення високої якості законів, що приймаються;

б) зміц-нення законності;

в) підвищення ролі судів і прокуратури;

г) підвищення ролі правового виховання;

ґ) підвищення пра-вової культури українського суспільства і професійної право-вої культури.

2.2 Основні концепції та загальні риси правової держави

Розуміння закону як правового явища передбачає на-явність у ньому об'єктивної загальнозначимості, яка має бути визнаною, нормативно конкретизованою, захищеною можливістю застосування примусових заходів щодо пра-вопорушників тощо. Бажане може набути буттєвості ли-ше за державно організованого життя суспільства, тобто передбачає необхідний зв'язок права і держави. При цьо-му держава виступає правовим інститутом, необхідним для зведення загальнозначимого права у загальнообов'язковий