5. Порушення таких прав людини, як право на життя, честь, гідність, житло, майно, безпеку... Слаба правова захищеність особистості підриває віру в закон, в здатність держави забезпечити порядок і спокій в суспільстві, захистити людей від злочинного посягання. Також існують випадки порушення законності і серед працівників правоохоронних органів.

6. Можна виділити теоретичну форму правового нігілізму, що виникає з деяких старих і нових постулатів. Вони пов'язані як з догматизацією відомих положень марксизму про державу і право, так і з рядом невірних або суто ідеологізованих, а тому спотворених уявлень про державно-правову дійсність і її розвиток.

Якщо підсумувати все сказане, можна виділити деякі спільні, найбільш характерні риси сучасного правового нігілізму. Це:

по-перше, підкреслено його демонстративний, войовничий, конфронтаційно-агресивний характер і неконтрольованість, що обумовлено кваліфікується громадською думкою, як безлад.

по-друге, глобальність, масовість, широка поширеність не тільки серед громадян, соціальних і професійних груп, але і в офіційних державних структурах, законодавчих, виконавчих і правоохоронних ешелонах влади;

по-третє, різноманіття форм вияву від кримінальних до легальних (легітимних), від парламентсько-конституційних до мітингово-охлократичних, від “елітарних” до побутових;

по-четверте, особлива міра руйнівнівості, опозиційна спрямованість, регіонально-національне забарвлення.

по-п'яте, злиття з державним, політичним, етичним, духовним, економічним, релігійним нігілізмом, створюючими разом єдиний руйнівний процес;

по-шосте, зв’язок з негативізмом - більш широкою течією, що захлеснула в останні роки Українське суспільство в ході створення нової системи, зміни образу життя.

Політичне життя сучасного суспільства відзначається значною активізацією "фактора натовпу", що робить дослідження цього феномена актуальною справою. У більшості населення посттоталітарного українського суспільства ще не сформовані власні конкретні усвідомлені соціальні інтереси. Серед стереотипів масової політичної свідомості панують міфи про втрачений соціалістичний порядок, ставлення до рівності як до рівного споживання матеріальних благ, ідеал суспільного прогресу як боротьба "за" і "проти" і т. ін.

Долаючи стереотипи тоталітарної масової політичної свідомості, слід перейти до поступового опанування системи демократичних норм і цінностей. Оскільки свобода вибору передбачає різні варіанти вибору, не виключено, що вона може утверджуватись у різноманітних формах, в тому числі в таких, які не відповідають гуманістичним стандартам.

Особливу значимість для відродження моральних ідеалів, активізації людського фактору соціального прогресу набуває реабілітація моральної гідності особи. Командно-адміністративна система травмувала гідність людини, культивувала байдужість до власне людського змісту суспільної життєдіяльності. Моральна гідність особи, якщо її розуміти як факт протистояння моральному нігілізму, передбачає наявність високої соціальної відповідальності особи. Культурну людину характеризує не тільки формальна освіченість, але й соціальна відповідальність [23. c.7].

Соборність України пов'язана з розвитком і формуванням єдиної сучасної правової, політичної, громадянської культури, основою якої є висока національна свідомість і самосвідомість українського народу, рішуче подолання правового нігілізму на всіх рівнях, всезагальна політична освіта населення, розробка та реалізація ефективної політики. Термін "соборність" означає єднання людей на основі толерантності, свободи, демократії, культури в широкому розумінні цього слова, тобто культури політичної, правової, моральної, релігійної, атеїстичної, міжнародних відносин тощо. В загальну культуру людства органічно вплелась ідея громадянського суспільства як уявлення про цивілізований устрій, як про спосіб реалізації загальнолюдських цінностей.

Доводиться констатувати, що в Україні ще не склалось ні громадянське суспільство, ні правова держава, і виходячи з цього право багато в чому не може проявити свої ціннісні якості - забезпечити всезагальний стабільний порядок в суспільних відносинах, можливість нормальних активних дій особи, оптимальне поєднання свободи та справедливості.

Правовий нігілізм - деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, для якого характерні усвідомлене ігнорування вимог закону, цінності права, зневажливе ставлення до правових принципів, традицій [27,c.114). "Причому, всі правові ідеї в свідомості кожного окремого народу одержують своєрідне забарвлення і свій власний відтінок", - ці слова належать Б.Кістяковському [5.С.230]. Відношення до права в дореволюційній Росії завжди було не надто прихильним. В російській культурі право ніколи не відносилось до вищих цінностей, більше того, воно взагалі не вважалось самостійною цінністю. А в післяреволюційній Росії правовий нігілізм культури з'єднався з правовим релятивізмом марксизму, який принципово відкинув абсолютну цінність права. Лише у правозахисному русі в СРСР вперше ідея права стала сприйматись як абсолютна цінність.

Правовий нігілізм може виступати в двох формах - теоретичній (коли вчені доводять, що є цінності важливіші за право) та практичній (коли реалізація вказаних поглядів виливається в терор держави проти власного народу). На побутовому рівні правовий нігілізм виявляється, коли самі громадяни ігнорують прийняті правові закони, підзаконні нормативні акти. Все це проявляється в протиправній поведінці, діяльності. Правомірну ж поведінку складають дії в межах загального разового принципу демократичного суспільства: "Дозволено все, що не заборонено законом". Здійснені в юридичній науці спроби класифікувати види правомірної поведінки у відповідності з її мотивами не дали нарощування наукових знань, оскільки внутрішній духовний світ людини не є об'єктом права. "Поза своїми діями я абсолютно не існую для закону, абсолютно не є його об'єктом" [16.c.14].

Явище правового нігілізму - найпоширеніша форма деформації правосвідомості і правової культури населення в державах з тоталітарним, авторитарним режимами. В посттоталітарних державах, до яких належить і Україна, витоки правового нігілізму вбачаються також в теорії та практиці розуміння диктатури пролетаріату як влади, не зв'язаної з законом; недосконалості правосуддя; коректуванні правової системи минулого в перехідний період, кризі законності.

Джерелом нігілізму є й порушення прав людини. Визнання і конституційне закріплення природних прав і свобод людини не супроводжуються поки-що адекватними заходами по