Вступ
Дипломатичне право
ПЛАН
Вступ
Поняття і джерела дипломатичного права
Дипломатичне право – галузь міжнародного права, що являє собою сукупність норм, що регламентують статус і функції державних органів зовнішніх зносин.
Система дипломатичного права відповідає основним формам дипломатії, що здійснюється через дипломатичні представництва або через так звані спеціальні місії; багатосторонньою дипломатією, що здійснюється делегаціями на міжнародних конференціях і сесіях органів міжнародних організацій, а також постійними представництвами держав при міжнародних організаціях.
Дипломатичне право напротязі довгого часу грунтувалося на звичаях. Часткова офіціальна кофдифікація дипломатичного права була вперше застосована у регіональному маштабі у Латинській Америці (28 лютого 1928 року була прийнята Гаванська конвенція про дипломатичних синовників). На сьогодняшній день дипломатичне право в основному кодифіковано.
Основним договірним актом у даній галузі є Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року. У 1969 році Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про спеціальні місії, а у 1975 році на дипломатичній конференції у Відені – Конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру.
Органи зовнішніх зносин
Існує розподіл органів зовнішніх зносин на внутрішньодержавні та закордонні.
До внутрішньодержавних відносяться: вищі державні органи, а саме вищій представницький орган, який визначає основи зовнішньої політики даної держави, глава держави (колегіальний або єдиноосібний), який здійснює вище представництво данної держави на міжнародній арені; уряд, що здійснює загальне керівництво зовнішньою політикою держави; відомство іноземних справ, яке є органом уряду по здійсненню зовнішньої політики.
Закордонні оргвни зовнішніх зносин прийнято підрозділяти на постійні та тимчасові.
До постійних органів належать дипломатичні представництва (посольства, місії), постійні представництва при міжнародних організаціях, консульські установи.
До тимчасових органів відносяться спеціальні місії та делегації на міжнародних конференціях та в міжнародних органах.
Склад і функції дипломатичного представництва
Встановлення між державами дипломатичних відносин тягне за собою, як правило, обмін дипломатичними представництвами. Для такого обміну потрібна спеціальна домовленність. Сучасне міжнародне право передбачає можливість вказаного обміну на одному з трьох рівнів, які принципово не відібражаються на об’ємі функцій або імунітетів і привілеїв дипломатичних представництв та їх персоналу.
Кожному рівню відповідає відповідний клас керівника представництва. нАйбільш високий рівень – посольство, начолі якого стоїть дипломатичний представник, що має клас посла. Далі йде місія, що очолюється посланцем, і потім місія, що очолюється повіренним у справах.
Внутрішня структура дипломатичних представництв, встановлення відповідних посад тощо визначається законодавством держави, що акредитує.
У більшості держав існують також дипломатичні ранги, тобто службові звання, які присвоюються дипломатичним працівникам. Вони, як і дипломатичні посади, встановлюються внутрішнім законодавством відповідної держави.
Персонал дипломатичного представництва поділяється на три категорії: дипломатичний, адміністративно-технічний та обслуговуючий.
Чисельність персонала дипломатичного представництва у принципі є компетенцією акредитуючої держави. Віденська конвенція 1961 року, правда, допускає можливість пропозицій із боку приймаючої держави відносно скорочення персоналу іноземного представництва. На практиці такі випадки відомі, але вони, як правило, тягнули за собою погіршення відносин між відповідними державами.
До функцій дипломатичного представництва відносяться:
Представницька функція (виступати від імені акредитуючої держави);
Захист інтересів акредитуючої держави та її громадян;
Ведення переговорів із урядом держави перебування;
Розвиток дружніх відносин між акредитуючою державою та державою перебування;
Консульська функція;
Функція інформування свого уряду про країну перебування.
Перелік функцій дипломатичних представництв, що наведений у Віденській конвенції, не можна вважати вичерпним.
Початок і кінець дипломатичної місії
Відразу ж після досягнення домовленності про обмін дипломатичними представництвами і про їх рівень виникає необхідність у практичному формуванні дипломатичного представництва.
Призначення голови дипломатичного представництва віддбувається у чотири стадії:
запит агремана;
призначення на посаду;
прибуття у країну призначення;
офіційний вступ на посаду після вручення ввірительних грамот.
Обов’язок запитувати агреман, тобто згоду держави прийняти певну особу у якості голови іноземного дипломатичного представництва, - твердо встановлене правило, яке підтверджуєтья у Віденській конвенції 1961 року. Відмова у агремані може не супроводжуватись поясненням його мотивів.
Без позитивної відповіді на запит агремана голова представництва не призначається на посаду.
Вступ голови представництва на посаду пов’язано із врученням ним своїх повноважень (ввірительних грамот) органу або посадовій особі, при якій він акредитується.
Повноваження (ввірительні грамоти для послів і посланників, які акредитуються при главі держави; ввірительні листи для повіренних у справах, що акредитуються при голові відомства іноземних справ) оформлюються у відповідності із правилами, прийнятими у країні, що їх видала, але вони повинні мати ряд обов’язкових реквізитів: указання на орган, що призначив голову представництва, країну призначення та ін.
На інших членів дипломатичного персоналу агреман не запитується, і вони після свого призначення і прибуття у країну вважаються такими, що приступили до виконання службових обов’язків з моменту повідомлення компетентних органів (звичайно міністерства іноземних справ) держави перебування.
Стосовно військових аташе більшість держав дотримується практики, що являється по суті різновидом запиту агремана.
Припинення дипломатичної місії може відбутися при припиненні державами підтримання офіційних відносин без їх розірвання, при розірванні дипломатичних відносин, військовому конфлікті, зникнення однієї із сторін як суб’єкта міжнародного права (наприклад, у результаті злиття із іншою державою), а також іноді при соціальній революції у одній із підтримуючих відносини держав або навіть просто при некоституційній зміні уряду.
Функції члена дипломатичного персоналу можуть припинитися у зв’язку з його відзивом за тих чи інших причин, проголошенням його persona non grata, у випадку так званого дисмисла, тобто проголошення дипломата приватною особою, та інсуррекції, або відмови дипломата виконувати свої функції.
Дипломатичний корпус
У визькому розумінні дипломатичний корпус – це сукупність глав іноземних дипломатичних представництв, що акредитовані у даній державі. Дипломатичний корпус у широкому розумінні – сукупність членів дипломатичного персоналу іноземних дипломатичних представництв у даній держав та членів їх
