Існування поняття дипломатичного корпусу у першому значенні обумовлено протокольними причинами; дуйеном (старійшиною серед голів усіх дипломатичних представництв) вважається, відповідно звичаю, старший за класом і за терміном перебування у даній країні.

Поняття дипломатичного корпусу у другому значенні пояснюється необхідністю встановити коло осіб, які мають право претендувати на дипломатичні імунітети та привілеї.

Імунітети та привілеї дипломатичного представництва та його співробітників

Працівники діпломатичного представництва користуються певними імунітетами і привілеями, тобто пільгами, які простим іноземцям і не уявляються. У повному об’ємі імунітети і привілеї надаються членам дипломатичного персоналу та членам їх сімей. Саме їх імунітети і привілеї є дипломатичними у повному розумінні цього слова.

Для нормального виконання своїх функцій посольські посадові особи наділяються іммунітетами і привілеями, що відбиті у Віденській конвенції 1961 р. (ст. 40—57). Ці документи визначають права й обов'язки дипломатичних посадових осіб і країни перебування стосовно них.

Імунітети та привілеї надаються не для приватних потреб, а з метою надання найбільш сприятливих умов для здійснення функцій дипломатичного представництва. Крім того, їх юридична природа грунтується на тому , що одна суверенна держава не може підкорятися владі іншої, а дипломатичне представництво і його дипломатичний персонал представляє саме державу.

У Віденській конвеції 1961 року дипломатичні імунітети та привілеї розділені на імунітети та привілеї дипломатичного представництва та приватні імунітети і привілеї членів дипломатичного персоналу та членів їх сімей.

До першої категорії відносяться: недоторканність приміщень дипломатичного представництва, імунітети майна та засобів переміщення, кореспонденції та архівів; фіскальний імунітет; право на безперешкодні зносини предстаництва зі своїм центром та іншими представництвами своєї держави; протокольні привілеї.

До другої категорії відносяться: недоторканість особистості та житла; повний імунітет від кримінального законодавства країни перебування, а також від цивільної та адміністративної юрисдикції по відношенню до виконавчих дій; фіскальний імунітет; митні привілеї тощо.

Дипломатичний персонал має право вільно пересуватися по території держави перебування із прийняттям правил про закриті зони, якщо такі встановлені. Попереджувальний порядок пересування дипломатів, існуючий у ряді країн, не суперечить встановленлму правилу.

Надання службового імунітету означає, що особа, що користується ним, звільняється від карної, цивільної й адміністративної юрисдикції держави перебування у відношенні дій, чинених під час виконання службових обов'язків. Якщо ж правопорушення зроблене не під час виконання службових обов'язків, дане особа може бути притягнуте до відповідальності в країні перебування, але тільки "на підставі постанови судової влади, у випадку здійснення тяжких злочинів".

І тут виникає проблема, особа до якої відноситься невизначеність поняття "дії, чинені при виконанні дипломатичних функцій". У зв'язку з цим на практиці нерідко виникають труднощі у з'ясуванні того, чи знаходилася дана особа в момент, злочину при виконанні своїх службових обов'язків чи ні, отже, чи вправі в державі перебування залучати його до відповідальності. Не менші труднощі виникають і в питанні про те, хто правомірний, вирішувати цю проблему: держава перебування чи направляюча держава.

Аналіз доктрини міжнародного права, договірних і законодавчих норм, практики держав показує відсутність універсального вирішення проблеми службового імунітету.

Вважається, що універсального рішення даної проблеми взагалі не може бути. Це пояснюється, насамперед, тим, що різноманіття правопорушень, що допускаються, і неможливість у принципі скласти вичерпний перелік службових обов'язків кожної особи, що користується службовим імунітетом, виключають можливість вироблення конкретних і універсальних критеріїв, що дозволяють однозначно визначити, була чи не була дана особа в момент здійснення правопорушення при виконанні своїх службових обов'язків. Відсутність таких критеріїв збільшує виникнення у кожному випадку правопорушення протиріччя між інтересами, з одного боку, держави що направляє , яка зацікавлена в захисті своїх громадян, і, іншої — держави перебування, що несе збиток від заподіяного правопорушення. Відсутність чітких критеріїв, протиріччя між інтересами сторін перешкоджають розробці універсальної процедури розгляду питання, а їх одноособове рішення тією чи іншою стороною може бути необ'єктивним.

На практиці питання, пов'язані з службовим імунітетом, нерідко викликають розбіжності і конфліктні ситуації у відносинах між державою, яка скеровує і країною перебування.

Невирішеним є питання і про те, хто правомірний визначати, була чи не була конкретна особа в процесі здійснення правопорушення під час виконання службових обов'язків: держава перебування чи направляюча держава? Більшість закордонних авторів вважає, що цими уповноваженнями повинен бути наділений суд країни перебування.

В іноземних державах питання про те, був чи не був носій функціонального імунітету під час виконання службових обов'язків, нерідко зважується судовими органами країни перебування. А в США компетенція суду у вирішенні цього питання закріплена в законі.

Випадки залучення до кримінальної відповідальності осіб, що користуються службовим імунітетом, були присутні наприкінці 1947 р. і на початку 1948 р. Були арештовані за обвинуваченням у шпигунстві і засуджені до тривалих термінів позбавлення волі-це секретар, шофер і кур'єр турецького консульства в м. Батумі.

В інших випадках при здійсненні дипломатичною посадовою особою злочину Міністерство закордонних справ завжди зверталося до відповідної дипломатичної установи дипломатичного представництва з запитом була чи не була дана особа в момент здійснення правопорушення під час виконання службових обов'язків. Природно, у всіх випадках, іноді навіть усупереч здоровому глузду, відповідали позитивно, і питання про можливу кримінальну відповідальність знімалося. Таким чином, дипломатична посадова особа недоторканна при виконанні своїх функціональних обов'язків, і держава перебування зобов'язана відноситися до неї з належною повагою і приймати всі належні міри для попередження будь-яких зазіхань на її особистість, волю чи гідність (ст. 40). У п. 1 ст. 41 Віденської конвенції 1961 р. говоряться: "Дипломатичні посадові особи не підлягають ні арешту, ні попередньому