і до членів родин дипломатичних посадових осіб, що проживають разом з ними (ст. 52).
Стаття 53 визначає початок і кінець дипломатичних іммунітетів і привілеїв. У ній сказано, що привілеї і іммунітети, передбачені Конвенцією, починають діяти у відношенні дипломатичної посадової особи з моменту її вступу на територію держави перебування, якщо вона вже знаходиться на цій території, з моменту, коли вона приступила до виконання своїх обов'язків у дипломатичній установі.
Привілеї і іммунітети дипломатичних посадових осіб припиняються з того моменту, коли вони залишають територію даної держави, чи після закінчення певного терміну, який достатній для того, щоб залишити територію даної країни.
У відношенні членів родин привілеї і іммунітети припиняються з того моменту, коли вони залишають територію країни перебування, або коли вони перестають бути членами родини дипломатичної посадової особи.
Що стосується виконання функцій, то практично варто вважати загальновизнаними,ті які службова особа виконує до моменту залишення своєї посади в посольській установі. У випадку смерті працівника даної установи члени його родини, що проживають з ним, продовжують користуватися наданими їм привілеями і іммунітетами.
Важливе значення має ст. 54. Вона говорить про обов'язки третьої держави в момент, коли посольські посадові особи проїжджають через неї, прибуваючи до місця свого призначення чи повертаючись в акредитовану державу. У цій статті сказано: держава надає всі іммунітети передбачені іншими статтями дійсної Конвенції, що можуть знадобитися для забезпечення проїзду чи повернення посольської посадової особи. Це поширюється і на членів їхніх родин.
Дипломатичні посадові особи зобов'язані дотримуватися будь-яких вимог, передбачених законами і правилами країни перебування, у відношенні страхування від шкоди, що може бути заподіяна третьою особою в зв'язку з використанням будь-якого дорожнього транспортного засобу, судна чи літака (ст. 56).
Ця стаття спрямована також на забезпечення прав громадян у державах перебування у випадку здійснення правопорушень по відношенні до їхньої особи і майна посольською посадовою особою. Ця особа несе відповідальність за законами країни перебування (ст. 56).
Штатним дипломатичним посадовим особам забороняється займатися в країні перебування будь-якою професійною чи комерційною діяльністю з метою одержання особистих доходів. Це приводить до зняття іммунітету у даної особи (ст. 57).
Висновки
У результаті розгляду вищевказаних проблем можна зробити наступні висновки:
Особисті іммунітети і привілеї дипломатичних посадових осіб неможливо розглядати лише на основі Віденської конвенції 1961 р., а варто враховувати і двосторонні конвенції, що відрізняються широкою різноманітністю в трактуванні даного питання.
2. Дипломатичні посадові особи, як правило, наділяються службовим (функціональним) імунітетом, а універсального підходу до цієї проблеми взагалі не існує. Тому на практиці вирішення зазначених питань нерідко викликає розбіжності і конфліктні ситуації між направляючою державою і країною перебування, чого по можливості варто уникати.
3. Документи показують, що існує широка різноманітність у наданні іммунітетів і привілеїв дипломатичним посадовим особам різних країн.
Література
1. Блищенко І. П. Дипломатичне право . – М., 1990.
Курс международного права в 7-ми томах. – М., 1990
Кузнецов С. А. Представители государств в международных организациях. – М., 1990.
Сандровский К. К. Право внешних сношений. – К., 1986.