Контрольна робота з цивільного права

ПЛАН

1. Змагальність, як один з принципів цивільного судочинства

Змагальність виступає засобом досягнення об'єктивної істини у справі у зв'язку з тим, що зміст змагальності становлять процесуальні дії сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, а також суду, спрямовані на встановлення фактичних обставин у справі, прав і обов'язків сторін.

Утвердження своїх міркувань і оспорювання доводів, міркувань та заперечень протилежної сторони визначають зовнішню форму цивільного процесу, надаючи йому вигляду змагання, боротьби сторін перед судом.

Змагальність характеризується широкою можливістю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, використовувати на свій розсуд у доказовій діяльності необхідні процесуальні засоби, фактичні дані та докази, які їх підтверджують. Необхідні суду дані про юридичні факти, що становлять предмет доказування, а також докази, якими вони підтверджуються, подають передусім сторони. Кожна з них повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. ЗО ЦПК). У зв'язку з цим вони мають право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази і брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні й письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення (ст. 99 ЦПК).

Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становище суду, на який покладені остаточне визначення предмета доказування, витребування і збирання за необхідності належних доказів (ст. ЗО ЦПК).

Отже, принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного й об'єктивного встановлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін.

2. Ухвали суду першої інстанції

Ухвалами вирішуються питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, різні клопотання і заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, про зупинення або закриття провадження в справі, залишення заяви без розгляду (ч. 1 ст. 232 ЦПК).

Ухвали суду першої інстанції спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних процесуальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного й об'єктивного розгляду і вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Залежно від суб'єктів, які постановили ухвали, їх можна класифікувати на одноособові б колегіальні (ст. 232 ЦПК).

За процесуальною формою втілення ухвали суду можуть бути самостійними і протокольними. Суд постановляє самостійні ухвали в нарадчій кімнаті, вони набувають письмової форми окремого процесуального документа, підписуються всім складом суду, а при одноособовому розгляді справи — суддею і приєднуються до справи (закриття провадження у справі—ст. 227 ЦПК та ін.).

Протокольні ухвали з окремих нескладних питань суд постановляє на місці, вони заносяться до протоколу судового засідання (про порядок допиту свідків, експертів і дослідження інших доказів — ст. 181 ЦПК).

Усі ухвали оголошуються відразу після їх постановлення. Питання про те, чи набирають вони законної сили, умови й порядок такого набрання і його правові наслідки окремо не врегульовані. Ухвали, які підлягають оскарженню, набирають законної сили в порядку, передбаченому для рішень (ст. 234, 324 ЦПК), інші ухвали—з часу проголошення (ст. 139 ЦПК). Не всі ухвали є незмінними.

Заключні ухвали, що набрали законної сили, набувають і властивостей законної сили судового рішення.

З ухвал, що постановляються у формі самостійного процесуального документа, виділяються окремі ухвали, які покликані сигналізувати про виявлені в процесі розгляду судом цивільних справ порушення законності або істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій з метою вжиття заходів щодо їх усунення (ст. 235 ЦПК).

3. Касаційне провадження

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також прокурор і особи, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання щодо їх права і обов'язків, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення і ухвали, постановлені судом першої інстанції, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, а також ухвали і рішення суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження, касаційного подання є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга, касаційне подання прокурора подається протягом одного місяца з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції.

У разі пропуску строку на касаційне оскарження з причин, визнаних судом поважними, суд за заявою особи, яка подала скаргу, чи подання прокурора може поновити цей строк, але не більше, ніж в межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження.

Про поновлення строку на касаційне оскарження або повернення касаційної скарги, касаційного подання прокурора суду першої інстанції виноситься ухвала.

Касаційна скарга, касаційне подання прокурора викладається чітким машинописним текстом.

У касаційній скарзі, касаційному поданні прокурора

зазначається:

1) назва суду, до якого подається скарга, подання;

2) особа, яка подає скаргу, подання, її місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку;

3) прокурор, який подав касаційне подання;

4) посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження;

5) обґрунтування касаційної скарги, касаційного подання прокурора: назва закону, з порушенням якого постановлено рішення, ухвалу;

в чому полягає порушення або неправильне його застосування та яке свідчить про те, що рішення чи ухвала постановлені внаслідок цього порушення;

6) прохання особи, яка подає скаргу, чи клопотання прокурора;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги, апеляційного подання прокурора.

Касаційна скарга підписується особою, яка її подає або її представником; касаційне подання прокурора — прокурором, що