1.Змін в організації виробництва і праці (скорочення чисельності або штату працівників; переведення підприємства на багатозмінний режим роботи або неповний робочий час).

2.Нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати, доплат, надбавок, преміальних й інших заохочувальних виплат.

3.Встановлення гарантій, компенсацій, пільг (наприклад, встановлення частково оплачуваних відпусток для жінок, котрі мають дітей; встановлення заводських пенсій, допомог.

4.Участь трудового колективу у формуванні й розподілі прибутку ( якщо це передбачене статутом підприємства).

5.Режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.

6.Умов і охорони праці ( впровадження сучасних засобів захисту здоровя працівників; встановлення підвищеної компенсації потерпілому при отриманні травми на виробництві).

7.Забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення працівників ( виділення коштів на житлове будівництво, оплата медичної страховки для працівників підприємства).

8.Гарантій діяльності виборчих членів профспілкової або іншої представницької організації працівників та інше.

Колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії та пільги.

Організаційні умови пов’язані з регламентацією порядку укладання, зміни і припинення дії колективного договору ( умови та терміни дії колективного договору, контроль за його виконанням, порядок внесення змін і доповнень, відповідальність за порушення і невиконання колективного договору.

Згідно із законом України “Про колективні договори і угоди” сторонами колективного договору є власник є власник або уповноважений ним орган , з одного боку, і один або декілька профспілкових або інших уповноважених на представництво трудовим колективом, органів, а у разі відсутності таких органів – представники трудящих, обрані й уповноважені трудовим колективом, з іншого боку.

Потрібно звернути увагу, якщо визначення першої сторони колективного договору – власник майна підприємства, роботодавець, - відповідає дійсності, то визначення другої сторони вимагає уточнення: нею виступає трудовий колектив, оскільки саме він буде виконувати взяті за договором зобов’язання. Профспілкові органи виступають представниками трудового колективу для проведення підготовчої роботи щодо укладення колективного договору.

2.Колективні угоди: поняття і сторони.

Угода – це правовий акт, що укладається між соціальними партнерами і містить їхні зобов’язання щодо встановлення умов праці, зайнятості та соціальні гарантії для працівників держави, галузі, регіону. Угоди також є правовою формою соціального партнерства і регулюють соціально-партнерські і регулюють соціально-партнерські відносини на більш високому рівні.

Сторони угод визначено в ст.3 закону України “про колективні договори і угоди”. Сторонами Генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладання Генеральної угоди, на підприємствах, яких зайнято більшість найманих працівників держави.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об’єднання власників чи уповноважені ними органи чи профспілки чи об’єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди і реалізації її норм на більшості підприємств, що входять до сфери їх дії. На практиці сторонами угод на галузевому рівні виступають міністерства, відомства, державні комітети, а при їх відсутності – інші об’єднання власників за галузевим принципом ( асоціації, корпорації, консорціуми, концерни), і галузеві профспілки або об’єднання профспілок чи інших представницьких організацій трудящих, котрі мають відповідні повноваження.

Галузевий рівень є найменш розвинутим у більшості центрально-східноєвропейських країн. Причина полягає в тому, що є труднощі в організації асоціацій роботодавців за галузевою ознакою. І тому профспілки спрямовані туди. Де є партнер у переговорах – уряд чи, навпаки, профспілки шук5ають партнера на місцевому рівні. Представники Міжнародної Організації Праці наполегливо пропонують усім сторонам переговорного процесу зосередитися на вирішенні проблем окремих галузей, а тому актуальним є створення галузевої ланки об’єднання роботодавців.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональними об’єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об’єднаннями профспілок або іншими уповноваженими трудовими колективами органами.

Змістом колективних угод є взаємні зобов’язання сторін. Згідно із ст.8 Закону України “Про колективні договори і угоди” угодою на державному рівні регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо: гарантій праці і забезпечення продуктивної зайнятості; мінімальних соціальних гарантій оплати праці і доходів всіх груп і верств населення, які забезпечували б достатній рівень життя; розміру прожиткового мінімуму, мінімальних нормативів; соціального страхування; трудових відносин, режиму роботи і відпочинку; умов охорони праці і навколишнього середовища; задоволення духовних потреб населення; умов зростання фондів оплати праці та встановлення міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

3. Колективні переговори та укладення колективного договору, угоди.

Укладенню колективного договору передують колективні переговори, які можуть розпочатися за пропозицією будь-якої з двох сторін не раніше ніж за три місяці до закінчення терміну дії колективного договору. Інша сторона протягом 7 днів зобов`язана почати переговори. Процедура ведення колективних переговорів, механізм вирішення розбіжностей у ході переговорів, регламентуються статтями 10, 11 Закону України “Про колективні договори і угоди”. Право на ведення колективних переговорів уперше закріплено Законом від 1 липня 1993 р. І відповідно до норм Міжнародної Організації Праці. Це правило є однією із найважливіших гарантій забезпечення соціального партнерства.

Потрібно відмітити, що в законодавстві