1
Контрольна робота з трудового права
1. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника
Відповідно до ст. 36 КЗпП України підставами для припинення трудового договору є:
угода сторін;
закінчення терміну (пункти 2 і 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично продовжуються і жодна зі сторін не вимагала їх припинення;
призов або вступ на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;
розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. ст. 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст. ст. 40, 41), або за вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45);
переведення працівника з його згоди на інше підприємство, до установи, організації або перехід на виборну посаду;
відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;
набуття законної сили вироком суду, яким засуджено працівника (крім випадків умовного засудження і відстрочення виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, що виключає можливість продовження цієї роботи;
підстави, передбачені контрактом.
При розірванні трудового договору за згодою сторін обов’язковим є взаємне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин. У цьому разі ініціатором припинення трудового договору може бути як працівник, так і власник підприємства.
Припинення трудового договору за взаємною домовленістю між працівником і власником підприємства відбувається у термін, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце тільки за взаємної згоди власника підприємства і працівника.
На підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України трудові відносини можуть бути припинені з працівником, з яким укладено трудовий договір на певний строк або на час виконання певної роботи.
У випадку, якщо після закінчення терміну трудового договору трудові відносини фактично продовжуються і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений термін (ст. 39-1 КЗпП).
Підставою для звільнення працівника за п. 3 ст. 36 КЗпП є повістка військкомату або інший документ, що підтверджує призов на строкову військову службу, або при направлені на альтернативну службу – направлення на проходження альтернативної служби.
Відповідно до ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений термін, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмова за два тижні.
Якщо заяву працівника про звільнення за власним бажанням обумовлено неможливістю продовжувати роботу на цьому підприємстві власник має розірвати трудовий договір у термін, про який просить працівник. Такі причини наведені в ч. 1 ст. 38 КЗпП, а саме:
переїзд на нове місце проживання;
переведення чоловіка або дружини на роботу у іншу місцевість;
вступ до навчального закладу;
неможливість проживання у цій місцевості, підтверджена медичним висновком;
вагітність;
догляд за дитиною до досягнення нею 14-ти річного віку або дитиною-інвалідом;
догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або за інвалідом І групи;
вихід на пенсію;
приймання на роботу за конкурсом і з інших поважних причин.
Якщо працівник після закінчення терміну попередження про звільнення не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник підприємства не має права звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути укладанні трудового договору.
Правило, встановлене ст. 38 КЗпП про звільнення за власним бажанням, стосується розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк. При розгляді ж питань, пов’язаних з розірванням строкового договору, слід керуватися ст. 39 КЗпП.
За строковим трудовим договором працівник заздалегідь зобов'язується виконати доручену роботу протягом терміну дії договору. Тому працівник, який уклав трудовий договір, немає право його розірвати за однобічним волевиявленням до закінчення обумовленого терміну.
Однак у деяких випадках строковий трудовий договір підлягає достроковому розірванню, а саме:—
у випадку хвороби або інвалідності, що перешкоджають виконанню роботи за договором;—
при порушенні власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективний чи трудовий договори;—
з інших причин, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП.
З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9:
У справах про звільнення за ст. 38 КЗпП суди мають перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подання працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватися як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії на підставах, передбачених законом, до закінчення встановленого ст. 38 КЗпП терміну, а також застосувати до нього протягом цього строку у встановленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, має право до закінчення строку попередження відкликати заяву, і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошено особу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ст. 24 КЗпП).
Якщо після закінчення терміну попередження трудовий договір не було розірвано і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.
Відповідно до ст. 39 КЗпП працівник має право вимагати розірвання трудового договору за наявності для цього
