Незаконне позбавлення волі включає: а) діяння; б) наслідок; в) причиновий зв'язок між діянням і наслідком. Діяння за своїм зовнішнім (фізичним) змістом полягає у створенні перепон вільному пересуванню потерпілого, не поєднаному з його протиправним переміщенням з одного місця до іншого. Воно може бути вчинене як у формі дії, наприклад, зв'язування рук і ніг потерпілого, який перебуває у непритомному стані, так і у формі бездіяльності, наприклад, ненадання засобів пересування інваліду без ніг особою, яка здійснює за ним догляд.

Незаконність позбавлення волі означає, що створення зовнішніх перепон вільному пересуванню потерпілого відбувається: а) всупереч встановленому Конституцією України праву на свободу в частині вільного пересування особи, якщо це право не обмежене положеннями інших нормативно-правових актів, які не суперечать Конституції України, або з порушенням конкретних положень зазначених нормативно-правових актів; б) за відсутності обставин, що виключають злочинність діяння, зокрема, необхідної оборони, крайньої необхідності, затримання особи, що вчинила злочин; в) за відсутності обставин, що відповідно до ч.2 ст.11 свідчать про малозначність діяння; г) за відсутності згоди самого потерпілого чи його законних представників [17, с. 339].

Наслідком діяння при незаконному позбавленні волі є фактичне обмеження потерпілого у свободі пересування. У більшості випадків таке обмеження є безпосереднім результатом вчиненого діяння, практично не відокремленим від нього в часі. Однак можуть мати місце окремі ситуації, коли між створенням зовнішніх перепон вільному пересуванню потерпілого та фактичним обмеженням його у свободі пересування проходить певний час (наприклад, винний пробив гумовий човен, яким потерпілий прибув на острів, і останній змушений був перебувати на острові, хоча мав намір на човні дістатися берега). В таких ситуаціях створені винним зовнішні перепони вільному пересуванню потерпілого можуть бути усунені до того, як вони почали діяти (так, у наведеному прикладі після зв'язування рук і ніг особи, яка перебувала у непритомному стані, події могли розвиватись таким чином, що він був звільнений від мотузок іншими особами ще до того, як прийшов до свідомості.

На кримінально-правову оцінку дій особи, що створила зовнішні перепони вільному пересуванню іншої особи, може впливати тривалість її обмеження у свободі пересування. З одного боку, коли обмеження у свободі пересування особи обчислюється хвилинами і саме така його тривалість охоплювалась умислом суб'єкта, не виключене визнання поведінки суб'єкта малозначним діянням і застосування ч.2 ст.11. З іншого боку, коли обмеження у свободі пересування обчислюється тижнями чи місяцями, це дає підставу для визнання незаконного позбавлення волі таким, що здійснюється протягом тривалого часу, і кваліфікації діяння винного за ч.2 ст.146.

Незаконне позбавлення волі є закінченим злочином з моменту фактичного обмеження свободи пересування потерпілого. Якщо створення зовнішніх перепон вільному пересуванню потерпілого не призвело до фактичного обмеження свободи його пересування, вчинене належить розглядати як закінчений замах на незаконне позбавлення волі [18, с. 341].

Викрадення людини - це протиправне переміщення особи з одного місця до іншого, яке супроводжується фактичним обмеженням її свободи пересування. За своїм змістом протиправність переміщення людини співпадає з незаконністю позбавлення її волі. Способи викрадення можуть бути різними. До них, зокрема, відносяться таємний, відкритий, насильницький, обманний. Якщо спосіб викрадення людини утворює склад іншого злочину (заподіяння умисних тілесних ушкоджень, погроза вбивством, самовільне присвоєння звання службової особи тощо), вчинене, за загальним правилом, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за відповідною частиною ст.146 та за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК (про окремі винятки з цього правила див.: п.п.6,7 коментарю до даної статті).

Викрадення людини, як і незаконне позбавлення волі, є закінченим злочином з моменту фактичного обмеження потерпілого у свободі пересування. В одних випадках таке обмеження наявне уже з початкового моменту переміщення, наприклад, якщо спосіб викрадення людини є насильницьким. В інших випадках фактичне обмеження у свободі пересування потерпілого пов'язується лише з кінцевим моментом його переміщення, наприклад, якщо потерпілий під впливом обману сам прибув до певного місця, де наявні зовнішні перепони вільному його пересуванню.

Якщо викрадення людини супроводжується наступним незаконним позбавленням її волі, такі діяння сукупності і повторності злочинів не утворюють, однак в межах юридичного формулювання звинувачення за відповідною частиною ст.146 винному мають бути інкриміновані обидві форми даного злочину.

Суб'єкт злочину загальний. Проте суб'єктом цього злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров'я підопічного чи з інших суспільне корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей тощо). Крім того, правовий обов'язок піклуватися про особу і право з цією метою обмежувати її волю можуть бути покладені на особу договором перевезення, морського круїзу, договором про надання послуг із забезпечення особистої безпеки особи і т. ін. Але тривала заборона дитині її батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації діяння за ст. 146.

Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання, привід, арешт і тримання під вартою, вчинені