Теорія держави та права у Франції

План

1. Політична ситуація у Франції

Панівними станами у Франції були дворянство і духовенство. Дворянство одержувало із селян прибутки у вигляді різного роду повинностей, а само було звільнене від податей.

Духовенство офіційно вважалось першим станом і також було звільнене від сплати податей, від військового постою та мало багато інших привілеїв. Між тим, нижче дворянство і духовенство існувало за інших умов і ледве зводило кінці з кінцями. Решта населення входила до третього, податного і непривілейованого стану.

Складним будо становище і міського населення. Право торгівлі належало відкупникам, які могли торгувати лише певною продукцією у певних місцях. Штучно стримувався розвиток ремесла цеховою регламентацією.

Становище селян і більшої частини міського населення породило революційну ситуацію, яка посилювалась під впливом нової ідеології, яку започаткували “енциклопедисти” – Дідро, Д”Аламбер, Гольбах, Гельвецій.

Інша течія, яка зародила новий шлях це – фізіократи, які виходили з положення, що в економіці, як і в інших сферах життя, існує “природний порядок”, в основі якого лежить повна свобода економічної діяльності і панування приватної власності.Треба пригадати народження у той же час теорії про “природні права”, які має людина від народження, яка зародилася майже у той час.

Ідеї французьких просвітителів суттєво впливали на хід революції і на організацію суспільного життя країни.

Французька державна скарбниця була пустою. Половина доходів йшла на виплату державних боргів. Король намагався ввести нові податі, але вищі судово-адміністративні установи (парламент) не реєстрували королівські укази, вказуючи, що тільки Генеральні штати можуть вводити нові податі.

Монтеск”є (1689-1755 рр.) у своєму “Дусі законів” висунув теорію про громадянські свободи, яких, на його думку, можна досягти через розподіл влади. Розрізняючи владу троякого виду – законодавчу, виконавчу і судову. Він для забезпечення політичної свободи вимагав, щоб кожен вид влади перебував у руках окремої державної установи.

Жан-Жак Руссо (1712-1788 рр.) у міркуванні “Про походження нерівності” стверджує, що у первісному стані люди були рівні і тільки завдяки цивілізації запанувала нерівність. Причиною нерівності, на його думку, є приватна власність. Тому він ідеалізує дрібну власність, закликає знищити товарно-грошовий обіг.

У Конституції для о. Корсики Руссо поставив вимогу: 1) знищити приватну торгівлю і передати її до рук держави; 2) замінити податі натуральними внесками і панщиною, видавати жалування чиновникам продуктами; 3) регулювати землеволодіння встановленням максимуму земельної власності і обов”язковим розподілом землі при успадкуванні.

Завершальним етапом Установчих зборів було прийняття Конституції 3 листопада 1791р. Першу її частину складала “Декларація прав людини і громадянина”, а друга включала положення про вищі органи влади.

У Конституції стверджувалось, що народ здійснює свою владу шляхом “делегування” законодавчої влади Національним зборам, виконавчої – королю, судової – обраним народом суддям.

“Закон є вираженням загальної волі. Усі громадяни, особисто або через своїх представників, мають право брати участь у виданні законів”, - говорилося у “Декларації прав людини і громадянина”. Між тим Конституція поділяла всіх громадян на “активних” і “пасивних”. Останні були усунені від участі у політичному житті, і тільки “активні” брали участь у виборах депутатів, а також усіх муніціпальних чиновників. “Активний” громадянин мав відповідати слідуючим вимогам: бути французом, віком не меньше 25 років, мати протягом року постійне місце проживання, платити податок, що дорівнює трьохденному заробітку, не бути слугою, бути внесеним у списки національної гвардії, прийняти присягу.

2. Цивільний кодекс

Проголосивши свободу, відкинувши всі форми диктату короля і феодалів над економікою, на практиці, в умовах зростаючої економічної кризи франзуцька революція йшла від одного жорстокого контролю за ринком до іншого. Відповідно ужорсточувались і форми політичної влади. Скоро хвилі інфляції зробили універсальним важелем контролю за цінами гільйотину, за допомогою якої заодно контролювали і думки. Це протиріччя кінцевої економічної мети (вільного ринку) і застосування методів тотального адміністративного регулювання економіки багато у чому визначило трагічну логіку розвитку подій французької революції.

Епоха Директорії – це роки спекуляції банкірів, махінацій великих і дрібних казнокрадів, хабарників, з одного боку, і бідування решти населення, з іншого.

Наполеон Борнапарт став довічним консулом у 1802 році, а у 1804 р . він ліквідував республіку і коронувався імператором.

Наполеон спирався на широкі верстви населення: буржуазію, селянство, а також на армію і бюрократію. Він почав створювати нове дворянство, роздаючи офіцерам і чиновникам титули графів, князів, баронів і герцогів. Разом із титулом багато хто одержував помістя і гроші. Було проведено амністію емігрантам і дозволено їм повернутися до Франції.

Селянам Наполеон гарантував володіння набутими землями й у договорі з папою закріпив скасування десятини. Це все сприяло винекненню міцних селянських господарств. Зайве сільське населення (чоловіки) йшло на службу в армію, для якої імператор був кумиром, завдяки військовим успіхам і вмілому обходженню з підлеглими.

Наполеон проводив широкі кодифікаційні роботи. Цивільний кодекс закріпив ліквідацію федеральних відносин. В його основу було покладено принципи цивільно-правової рівності всіх перед законом і необмеженої приватної власності. Це призвело до законодавчого закріплення свободи підприємництва, права власності селян на землю.

Кодекс виходив із поділу так званого приватного права на цивільне і торгове. Останнє присявчене взаємовідносинам між торгівцями (купцями) і регулюванню торгових угод, якщо б у них брали участь і не торгівці (наприклад, вексель). Торгове право регулювалося не цивільним, а торговим кодексом.

2.1. Власність

У цивільному кодексі детально регламентуються права властника, особливо земельного наділу, сервітут, порядок розподілу майна між спадкоємцями, заклад землі і