Право власності
План
1. Поняття особливості і форми права власності на природні ресурси
Правовідносини власності і , отже, об”єктивне право власності виникає і припиняється на підставі правових норм і за наявністю певних юридичних фактів. Це обставини, з якими законодавство пов”язує зміни формах права власності на землю, надра, води, ліси, тваринний світ та об”єкти природно-заповідного фонду.
Виникнення права власності на конкретний природний об”єкт є: припинення права власності на цей об”єкт у іншої особи, спадщина, застава, дарування, купівля-продаж, обмін.
Однією з підстав виникнення права державної власності на природні ресурси є націоналізація, конфіскація або перехід у власність держави безгосподарчого природного об”єкта.
Право власності на природні ресурси може виникати на підставі цивільно-правової угоди.
Основним засобом виникнення права колективної і приватної власності на природні ресурси виступає приватизація.
Право власності на природні ресурси – ситема юридичних норм та інших правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, ліси рослинний і тваринний світ, об”єкти природно-заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень власників і користувачів щодо володіння, користування та розпорядження цими ресурсами.
Розрізняють:
Об”єктивне право власності на природні ресурси – система правових норм земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного, природно-заповідного законодавства тощо, які регламентують правовідносини на природні ресурси.
Суб”єктивне право власності на природні ресурси – сукупність повноважень різних суб”єктів (держави, юридичних та фізичних осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами (земельними, корисними копалинами, лісовими, водними, тваринного та рослинного світу, природно-заповідного фонду):
виникає у зв”язку з передачею чи придбанням у власність відповідних природних ресурсів;
посвідчується державним актом на право власності або цивільно-правовою угодою про придбання (купівлю, продаж, обмін тощо);
носить абсолютний характер, тобто виключна належність повноважень щодо володіння, користування і розпорядження природними ресурсами їх власнику і загальна обов”язковість всіх інших утримуватися від їх порушень. Право власності на природні ресурси має специфічні особливості, пов”язані з екологічним змістом останніх:
право власності не є всеосяжним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть знаходитись у власності, а тільки ті з них, що є відносно стабільними,що підлягають індивідуалізації (земля, її надра, води,ліси та тваринний світ). Інші елементи природного середовища не здатні за об”ективними властивостями бути об”єктами власності (атмосферне повітря, вітрова та сонячна енергія тощо);
природні ресурси, хоча і є самостійними об”єктами власності, проте знаходяться у нерозривному екологічному взаємозв”язку один з одним, їх не можна відокремлювати від природного середовища;
природні ресурси як об”єкт природного походження складають національне багатство України.
Форми права власності на природні ресурси – юридично оформлені напрями суб”єктно-об”єктної належності природних ресурсів та їх організаійно-правове забезпечення.
В Україні юрично виголошені такі форми власності (ст. 13, 14, 41 Конституції України): державна, колективна (комунальна), приватна, загальнонародна.
Право державної власності становить собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють належність природних ресурсів народу України в особі обраного ним представницького органа державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання та відчуження державної власності.
Особливість – вона виступає у вигляді виняткової власності народу України (у держави є лише компетенція з управління цими ресурсами в загальнонародних інтересах).
Право колективної власності – це сукупність норм, що встановлюють правові підстави виникнення права колективної власності, порядок колективного володіння, користування та розпорядження природними об”єктами.
Особливість – окремий громадянин, який вступає в колективне підприємство, самостійно відмовляється від свого права власності на природний ресурс, але зберігає право зобов”язального характеру його повернення при визначених умовах.
Право приватної власності являє собою правовий інститут, що закріплює індивідуальну належність природних об”єктів, тобто право приватної власності юридично закріплює власність громадян як економічну категорію, що охоплює всі форми індивідуального привласнення.
Особливість – права приватної власності можуть виникнути тільки з участю громадян.
2. Суб”єкти і об”єкти права власності на природні ресурси
Об”єктами права власності на природні ресурси є природні або штучно створені ресурси, які виконують біологічні, економічні, екологічні та соціальні функції, зареєстровані в обліково-кадастрових та інших юридично визнаних документах як об”єкти володіння, користування і розпорядження: земля, надра, води, ліси, тваринний і рослинний світ, природно-заповідний фонд, континентальний шельф, виключна (морська) економічна зона.
Об”єкти права власності на природні ресурси розрізняються залежно від форм власності: державної, колективної чи приватної.
Спеціальні об”єкти права власності відповідно до форм власності:
землі:
державної власності (лісового фонду, транспорту, зв”язку, оборони тощо);
колективної власності (колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, садівничих товариств тощо);
приватної власності (земельні ділянки, садові ділянки, дачні ділянки тощо);
водні об”єкти:
державної власності (територіальні моря, підземні води, внутрішні моря тощо);
колективної власності (водойми колективних сільськогосподарських підприємств тощо);
приватної власності (копанки фермерів тощо);
лісові об”єкти:
державної власності (ліси загальнодержавного значення);
колективної власності (ліси колективних сільськогосподарських підприємств до 5 га);
приватної власності (ліси фермерських господарств до 5 га);
надра як об”єкт:
державної власності (корисні копалини);
колективної власності (торф);
приватної власності (загальнопоширені корисні копалини);
тваринний світ як об”єкт:
державної власності (дикі тварини у стані природної волі);
колективної власності (ферми тощо);
приватної власності (ферми тощо);
природно-заповідний фонд як об”єкт:
державної власності (заповідники, надра, парки тощо);
колективної власності (заказники, заповідні урочища, пам”ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки тощо);
приватної власності (заказники, заповідні урочища, пам”ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки тощо).
Суб”єктом права власності на природні ресурси виступає народ України, який поклав здійснення правомочностей власника на Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (обласні, районні, міські, селищні, сільські).
Природні ресурси можуть належати на праві колективної власності громадянам України. Однак суб”єкт права колективної власності чітко визначено тільки у земельному законодавстві (колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, садові товариства тощо).
Як суб”єкти права власності на природні ресурси можуть виступати громадяни України:
які