Угодами, виконання яких обмежує законні права та інтереси суб'єкта господарської діяльності, є угоди, виконання яких пов’язане з обмеженням права на безпечні умови роботи, на відпочинок. Наприклад, примушування до укладення угоди на виконання певних робіт в святкові чи вихідні дні, в нічний час, чи виконання робіт, які суб'єкт господарської діяльності не має наміру здійснювати, чи взагалі будь-яких угод, якими обмежується право суб'єкта господарської діяльності на свій розсуд обирати партнерів при укладенні договорів, приміром примушування до укладення договору оренди приміщення або майна чи договору на реалізацію товарів з суб'єктом, який має "кримінальну" репутацію тощо.

За певних умов протидія законній господарській діяльності може виражатись також у вимозі передати іншій особі право власності (повністю чи частково) на створений суб'єкт господарської діяльності — юридичну особу чи передати (відступити) частку у його статутному фонді, передати (відступити) корпоративні права, зокрема вийти із числа засновників (учасників, акціонерів) господарського товариства тощо, якщо мова йде про засновництво та інші корпоративні права, володіння якими чинним законодавством прямо визнається підприємницькою діяльністю.

У законі встановлена відповідальність за примушування до укладення будь-якої угоди чи невиконання раніше укладеної угоди, виконання (невиконання) якої може обмежити законні права чи інтереси суб'єкта господарської діяльності. Проте сам факт вимоги укладення (невиконання) такої угоди порушує (обмежує) законні права та інтереси суб'єкта господарської діяльності, і перш за все право на вільний вибір виду діяльності, партнерів (контрагентів) по такій діяльності, форм і способів її здійснення, тобто обмежує свободу господарської діяльності. Виконання такої угоди є обмеженням прав і законних інтересів суб'єкта господарської діяльності. Суть обмеження свободи господарювання у цьому разі полягає в тому, що потерпілий примушується до укладення небажаної для нього угоди чи невиконання раніше укладеної угоди проти його волі. При цьому не має значення, чи буде потерпілому завдана матеріальна, моральна або інша шкода внаслідок виконання такої угоди. Інколи виконання такої угоди в матеріальному плані може бути більш вигідним потерпілому, але примушуванням до її укладення порушується його законне право на свободу господарської діяльності, підривається його ділова репутація тощо [18, с. 537].

Під погрозою насильством над потерпілим або близькими йому особами чи знищення або пошкодження їх майна треба розуміти погрозу вчинити негайно чи в майбутньому дії, якими погрожують, у разі невиконання пред'явленої вимоги. При цьому погроза є реальною, тобто, перш за все, сприймається потерпілим як така, що може бути реалізованою. Необхідно також враховувати суб'єктивну оцінку погрози винним, який повинен висловлену ним погрозу оцінювати як таку, що сприймається потерпілим як реальна, незалежно від того, чи збирається винний погрозу реалізувати. Погроза насильством полягає в погрозі застосувати до потерпілого чи близьких йому осіб у разі невиконання вимоги будь-якого насильства: нанести удар, побої, позбавити волі, позбавити життя, заподіяти тілесні ушкодження тощо. В залежності від характеру дій, якими погрожують, дії винного повинні кваліфікуватися або за ч.1 ст.206, або за ч.2 цієї статті, якщо винний погрожує позбавити потерпілого чи близьких йому осіб життя чи заподіяти їм тяжкі тілесні ушкодження.

Погроза пошкодження чи знищення майна потерпілого чи близьких йому осіб полягає в погрозі пошкодити чи знищити будь-яким способом майно, що належить їм на праві приватної власності чи знаходиться у їх віданні, у разі, коли за збереженість такого майна вони несуть матеріальну відповідальність. При цьому не має значення вартість майна, яке погрожують пошкодити чи знищити, його споживча, естетична, історична тощо цінність [17, с. 429-430]. Під пошкодженням майна треба розуміти погіршення його якості, зменшення цінності або доведення речі на якийсь час у непридатний для використання за цільовим призначенням стан, а під знищенням — доведення майна до повної непридатності щодо його цільового призначення, коли воно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки" від 2 липня 1976 p. № 4 в редакції постанови від 3 березня 2000 p.) [6, с. 287].

2.3. Суб’єкт та суб’єктивна сторона протидії законній господарській діяльності

Суб'єкт злочину, передбаченого ст. 206 КК, є загальним - це фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Протидія законній господарській діяльності, вчинена службовою особою з використанням службового становища, кваліфікується за ч. 3 ст. 206 КК і додаткового інкримінування ст. 364 КК не потребує. Легальна дефініція поняття службової особи наводиться у примітці до ст. 364 КК. Службовими є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Тлумачення понять "представник влади", "організаційно-розпорядчі обов'язки" та "адміністративно-господарські обов'язки" наводиться у п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 26 квітня 2002 р. № 5 "Про судову практику у справах про хабарництво" [5, с. 34].

Поняття використання службовою особою службового становища в плані відповідальності за ч. 3 ст. 206 КК означає: 1) використання винним своїх службових повноважень, тобто вчинення службовою особою дій, обумовлених