Крім того, це стягнення може застосовуватись і за порушення правопорядку в умовах надзвичайного стану.

Адміністративний арешт не може застосовуватись: до вагітних жінок; жінок, що мають дітей віком до 12 років; до осіб, які не досягли 18 років; до інвалідів першої та другої груп; а також до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних; осіб рядового та начальницького складів органів внутрішніх справ.

Видворення за межі України як захід адміністративного стягнення відповідно до чинного законодавства (ст. 24 КпАП, ст. 32 закону "Про правовий статус іноземців") застосовується за рішенням органів внутрішніх справ або СБУ до іноземців, якщо:*

їхні дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;*

це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;*

вони грубо порушили законодавство про правовий статус іноземців.

Іноземець зобов'язаний покинути територію України у термін, зазначений у рішенні про видворення. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають із санкції прокурора затриманню і видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення. Видворення іноземців здійснюється органами внутрішніх справ.

Іноземці, які підлягають видворенню, або фізичні, юридичні особи, які приймають цих іноземців, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням.

Крім того, Законом України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 p. передбачено застосування судом (суддею) за вчинення корупційних діянь таких додаткових адміністративних стягнень як звільнення з посади або інше усунення від виконання функцій держави, а також заборона займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років із дня звільнення.

Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх:*

зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;*

застереження;*

догана або сувора догана;*

передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання (ст. 241 КпАП).

Ці заходи не є адміністративними стягненнями.

2. Правовий статус державних службовців

Державний службовець - це особа, яка займає певну посаду в державних органах або їх апараті, здійснює на професійній основі діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, наділена у зв'язку з цим відповідними службовими повноваженнями та одержує за це заробітну плату за рахунок державних коштів.

Державні службовці мають як загальні обов'язки та права, так і конкретні обов'язки та права, які визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

Державний службовець повинен:*

сумлінно виконувати свої службові обов'язки;*

шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування;*

не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Державному службовцю забороняється:*

брати участь у діях, що суперечать національним інтересам України, ускладнюють функціонування державних органів;*

вчиняти дії, що можуть бути розцінені як використання свого службового становища в корисливих цілях у власних інтересах, а також дії, які відповідно до чинного законодавства вважаються корупційними;*

виявляти всупереч інтересам справи упередженість або прихильність до будь-якого підприємства, установи, організації, органу, об'єднання громадян або конкретної особи;*

проявляти бюрократизм, відомчість і місництво.

Адміністративно-правовий статус державних службовців характеризується наступними ознаками:*

права та обов'язки державних службовців встановлюються, як правило, в межах компетенції органів, у яких вони перебувають на державній службі;*

діяльність державних службовців підпорядкована здійсненню задач, покладених на відповідний орган, і носить офіційний характер;*

службові права та обов'язки державних службовців мають єдність, своєрідність якого полягає в тому, що їх права одночасно є обов'язками (права повинні використовуватися в інтересах служби), а обов'язки - правами (інакше обов'язки не можна буде здійснити);*

здійснення службовцями службових прав і обов'язків гарантується законодавством;*

законні розпорядження і вимоги державних службовців повинні виконувати всі, кому вони адресовані;*

державні службовці мають право на просування по службі;*

передбачено обмеження загальногромадянських прав та обов'язків державних службовців з метою підвищення ефективності службової діяльності;*

для державних службовців передбачені визначені пільги, а також підвищена відповідальність за вчинені ними правопорушення.

Загальногромадянські права і обов'язки державних службовців такі ж, як і в інших громадян. Цивільні права і свободи державних службовців обмежені законом з метою нормального функціонування державної служби.

Службові обов'язки і права надаються державним службовцем для ефективного здійснення службової діяльності на займаній державній посаді. Службові права й обов'язки поділяються на загальні для всіх державних службовців і спеціальні, володіння якими зв'язане з конкретними посадами.

Характер і обсяг спеціальних обов'язків та права державних службовців залежать від правового положення органу, у якому вони перебувають на службі. Наприклад, спеціальними є обов'язки і права податкового інспектора в області контролю за дотриманням податкового законодавства.

Для державних службовців передбачені особливі умови декларування доходів. Так, особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої - сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, повинна подати також відомості про належні їй та членам її