В Росії дана теорія розвивалася в XIX ст. в працях учених-правників лібе-ральної школи — Б. М. Чичеріна, П. І. Новгородцева, М. М. Ковалевського, М. М. Коркунова, Б. О. Кістяківського, Ф. В. Тарановського та ін. стосовно конституційної держави, яка функціонувала на принципі поділу влад. Відповідно до розробок зазначених учених категорія «правова держава» означала не стільки підкорення державної влади юридичним нормам, скільки обмеження її всемогутності в інтересах гарантування прав окремого індивіда перед держа-вою. Підзаконність державної влади доповнювалася визнанням за окремою особою не тільки невід'ємних та недоторканних прав, а й політичних, соціаль-но-економічних тощо.

Узагальнюючи практику діяльності сучасних йому правових держав, професор права, академік Української академії наук Б. Кістяківський розглядав правову державу як вищий тип державного буття, як послідовно розвинуту конституційну форму державної влади, де остання в про-цесі своєї реалізації знаходить своє правове обмеження. «У правовій державі, — писав учений, — влада повинна бути організована таким чином, щоб вона не пригнічувала особу; в ній як окрема особа, так і сукупність осіб — народ — по-винні бути не тільки об'єктом влади, але й суб'єктом її». «За допомогою держа-ви, — зазначав Б. Кістяківський, — здійснюється те, що потрібне, дороге, цінне усім людям» / № 34. С. 18/.

Досліджуючи проблему впливу права на державну організацію, а точніше дії права як норми організації і функціонування державної влади професор пра-ва Петроградського університету Ф. Тарановський писав, що «...вищим ступе-нем проникнення державної організації началами права є такий державний по-рядок, за яким у правову форму убираються не тільки організація владарюван-ня, а й прояви державної влади у їх відношенні до населення». Такий порядок, на думку Ф. Тарановського, встановлюється кінцево лише тоді, коли державна влада визнає за підданими не тільки обов'язки, а й певні права, домагання від-носно держави. Тому ці визнані права перетворюються у правові форми і право-ві межі для проявів державної влади. Правовою, у протилежність поліцейській, почали називати «державу не відповідно її завданню і компетенції, а відповідно її прийомам діяльності. Специфічною ознакою правової держави в сучасному її розумінні є безумовне визнання правових форм і правових меж для усіх проявів державної влади». Ф. Тарановський наголошував, що «суттєве значення для правової держави має питання не про те, на що спрямована діяльність держави, а про те, як вона здійснюється, або інакше, питання як держава править». Пи-тання правового правління держави органічно пов'язувалося з народним пред-ставництвом як суттєвим елементом конструкції правової держави. «Під народ-ним представництвом, — зазначив відомий російський правник О. Д. Градовський, — маються на увазі установи, що закликають до участі у здійсненні відомих прав державної влади, у першу чергу, здійсненні прав влади законодавчої і до виконання таких актів державної влади, які мають бути розглянуті і ухвалені у законодавчому порядку. Отже народне представництво — це сукупність народ-них установ» /№ 40. С. 271/.

Що ж до радянської доктрини права і держави, то тут, як відомо, панувала негативна точка зору стосовно ідеї і концепції правової держави як концепції буржуазної. Ось що писав один з відомих радянських учених-юристів 20—30-х р. Є. Б. Пашуканіс: «Правова держава — це міраж, але міраж вельми зручний для бур-жуазії, тому що він замінює вивітрену релігійну ідеологію, він заслонює від мас факт панування буржуазії. Ідеологія правової держави зручніше релігійної ще то-му, що вона, не відбиваючи повністю об'єктивної дійсності, все ж спирається на неї. Влада, як «загальна воля», як «влада права», остільки реалізується у буржуазно-му суспільстві, оскільки останнє являє собою ринок» /№ 40. С. 272/. І це була не тільки або не стільки академічна позиція ученого. Так, восени 1929 р. виступаючи з доповід-дю на нараді юристів-марксистів в Інституті радянського будівництва і права при Комакадемії Л. М. Каганович, заявив: «Коли людина, яка претендує на звання марксиста, серйозно говорить про правову державу і тим більше застосо-вує поняття «правова держава» до радянської держави, то це означає, що вона йде на поводі у буржуазних юристів, що вона відходить від марксистсько-ленін-ської науки про державу». Тим самим розроблення ідеї правової держави за умови радянської влади було поховано на багато десятиріч.

Негативне відношення до теорії правової держави у практиці радянського державного будівництва відповідало політичному режиму диктатури пролета-ріату, що не тільки відкидав головні демократичні цінності — свободу, правлін-ня права, поділ влад тощо, а й спирався безпосередньо на насильство, необме-жене ніякими законами. Політичний режим або держава диктатури пролетаріа-ту становила по суті антипод правової держави. Сутністю диктатури пролетаріату було масове придушення свободи волі індивідів, позбавлення їх невід'ємних прав, зокрема таких, як право на життя, особисту недоторканість тощо.

Чому ж упродовж біля семи десятиріч в колишньому Радянському Союзі було таке негативне ставлення до теорії і практики правової держави? Тому було декілька причин.

По-перше, тотальна монополія марксистсько-ленінської іде-ології у роки радянської влади органічно була пов'язана з утвердженням в усіх сферах життєдіяльності суспільства класового підходу. Виходячи з такого мето-дологічного