Процес становлення і функціонування соціальної держави, посилення її ролі у вирішенні соціальних питань і регулюванні в економічній сфері дійсно сполучений з посиленням публічно-владних засад забезпечення загального бла-га, а саме громадянської і політичної свободи в суспільстві, прав людини. Але це посилення публічно-владних засад державного управління в процесі вирішен-ня соціальних завдань вироблення і реалізації соціальної політики, має бути врівноваженим, по-перше, реальною можливістю забезпечувати цю політику, по-друге, приватно-правовими принципами регулювання суспільних відносин.
Сьогодні воно обумовлене не централізацією і «вертикалізацією» управління економікою, побудованою на принципі «єдиної фабрики», а об'єктивною по-требою «зміцнення сили цілого» шляхом органічного включення держави як особливого соціального регулятора у систему організації функціонування гро-мадянського суспільства. Саме останнє виступає історично-конкретним соціальним джерелом становлення і середовищем розвитку всіх прав, свобод і обов'язків людини, її свободи і відповідальності, честі і гідності, справедливос-ті, рівності тощо.
Суспільство є творцем всіх соціальних цінностей і, якщо мож-на так висловитися, антицінностей, всіх соціальних визначень, які уособлюю-ться в «людських особистостях». Водночас суспільство є творцем можливостей їх реального забезпечення, в тому числі через формування такого соціально-політичного регулятора як держава. В процесі історичного розвитку держава поступово, нелінійно перетворюється з владно-імперативної обмеженої зако-ном системи органів (завжди доцільної і в цілому корисної для розвитку сус-пільства) на владний центр служіння (законним інтересам) людини, управлін-ського обслуговування суспільства. Розуміння управлінських послуг, — зазна-чає відомий український учений-правник — адміністративіст Авер'янов В. Б., — зводиться до того, що за зверненням фізичної чи юридичної особи ті чи інші державні службовці органів виконавчої влади здійснюють певні обов'язки, спря-мовані на юридичне оформлення умов для належної реалізації зазначеними особами різноманітних прав. Щодо забезпечення цих прав, за думкою ученого, законодавством має бути передбачена певна свобода адміністративного розсуду і альтернативність дій залежно від виконання визначених законодавством ви-мог, необхідних, зокрема, для видачі дозволу, здійснення реєстрації чи задово-лення іншої потреби фізичної або юридичної особи.
Ефективна державна влада в демократичному суспільстві потрібна, насам-перед, для забезпечення верховенства права, реального впровадження в життя принципів правозаконності, відповідно до яких головну роль має відігравати не «каральна функція», а «правозабезпечувальна», що пов'язана з реалізацією прав і свобод людини і «правозахисна», що пов'язана із захистом прав, які можуть бу-ти порушені. Це, зокрема, вимагає сьогодні переосмислення з позиції гуманіза-ції призначення таких важливих галузей публічного права як адміністративне, кримінальне право, їхніх предметів й методів регулювання. Щодо адміністра-тивного права, наприклад, то йдеться, насамперед, про метод реординації як форму прояву традиційного для цієї галузі права так називаного імперативного методу регулювання (або методу владних приписів). Сутність методу реординації (що не виключає метод субординації), як зазначає Авер'янов В., — полягає в то-му, що, з одного боку, громадянам як підвладній стороні адміністративно-влад-них відносин надається право вимагати від суб'єктів владарювання належної поведінки щодо забезпечення прав і свобод громадян, з іншого боку, на влада-рюючих суб'єктів покладаються чіткі обов'язки щодо неухильного виконання зазначених вимог з боку громадян.
Незважаючи на прогностичний характер статті 1 Конституції України (по суті норми бажаного), слід підкреслити, що вона означає не що інше, як консти-туційний обов'язок держави підпорядкувати свою діяльність принципу соціаль-ної спрямованості функціонування державної влади. Тобто, незважаючи на мо-жливість зміни політичної сили біля керма Української держави, законодавець в цій нормі закріпив волю народу, яка зобов'язує будь-які владні сили головну мету своєї політики вбачати у забезпеченні сталого розвитку суспільства за ра-хунок задоволення різних соціальних потреб усіх верств населення, свободи людини, її соціального захисту