Конституція України виходить з того, що головним обов'язком української держави є не тільки утвердження і забезпечення прав і свобод людини, а й забез-печення соціальної спрямованості економіки (стаття 13). «Соціальна спрямова-ність економіки» означає конституційну вимогу до держави забезпечувати ефек-тивний розвиток економіки, спрямовуючи її на цій основі на захист прав і сво-бод людини. Йдеться про такий розвиток, що дає можливість забезпечити ко-жному достатнє, але справедливе, відповідно його вкладу у суспільне виробни-цтво, харчування, одяг та житло, неухильне поліпшення гідних умов життя тощо. В цьому розумінні не можна не погодитися з думкою Я. М. Шевченко, що соціальну спрямованість національної економіки можна забезпечити лише то-ді, «...коли економіка буде ефективною, а господарська діяльність... — прибут-ковою. Інакше соціальна спрямованість економіки далі балачок не піде». А це передбачає не тільки чіткий розподіл функцій і сфер діяльності між державою і громадянським суспільством, а й виконання державою цілого ряду обов'язків, серед них і законотворчих. Обов'язок держави не тільки проголошувати демократичні перетворення в суспільстві, а й реально забезпечувати чи сприяти забез-печенню широкого кола економічних, соціальних і культурних прав людини, соціальної (національної) безпеки населення держави.

Відомо, що кожна історична епоха характеризується однією своєрідною рисою, з якою пов'язані усі інші її особливості. В сучасному демократичному державне організованому суспільстві права і свободи людини розглядаються як одна з соціальних цінностей найвищого рівня, їх утвердження та забезпечення є однією з головних функцій і обов'язків держави, діяльність якої мас бути спря-мована на послідовне забезпечення реалізації в суспільстві принципу соціаль-ної справедливості — одного з найбільш загальних і глибоких критеріїв оцінки гуманістичної сутності соціально-політичного ладу. Йдеться, насамперед, про створення суспільно-політичних умов, які мають забезпечувати гідне життя і вільний, творчий розвиток людини, підтримувати слабозахищені у соціальному плані верстви населення і грунтуватися на праві, його гуманних, справедливих вимогах, принципах і цілях. По суті йдеться про державу, яка спираючись на основні правові цінності має брати на себе певним чином конституційні гаран-тії забезпечення основних громадянських прав особистості, відповідальність не тільки за забезпечення свободи особистості, а й за соціальний захист інтересів людини, розглядаючи її як найважливіший інтелектуальний капітал суспіль-ства. Відповідно до цього розуміння соціальна держава має брати на себе турбо-ту про забезпечення загальної зайнятості населення; доступ широким верствам населення системи освіти, охорони здоров'я та соціального захисту; державну підтримку малозабезпечених верств населення тощо. Саме тому соціальна, пра-вова держава перетворюється на політичну структуру, покликану переборюва-ти, знімати можливі суспільні суперечності, враховувати й координувати ін-тереси різних груп населення, впроваджувати в життя такі юридичні рішення, які мали б не тільки правовий характер, а й людський вимір. Метою такої дер-жави є створення умов рівноправності та політичної співучасті людей (окремих індивідів) у вирішенні життєво необхідних економічних, політичних, соціаль-но-культурних тощо проблем, забезпечення цілості й динамічного розвитку суспільства, його прогресивної еволюції. Соціальна, правова держава має встано-влювати і підтримувати такий правовий порядок, за яким державні органи, ор-гани місцевого самоврядування і громадяни свідомо неухильно додержувалися б чинних юридичних актів і де гарантувався б режим взаємної відповідальності як держави перед суспільством і своїми громадянами, так і людини і громадяни-на перед суспільством і державою. Відповідальність держави перед суспільст-вом і громадянами визначається як відповідальність за правопорядок, що га-рантує людині свободу думки, вибору і діяння, захист прав і свобод людини громадянина, а також раціональність і вичерпність державних рішень, виваже-ність і надійність функціонування юридичної системи, зокрема системи права законодавства і юридичних установ.

Так, наприклад, відповідальність особи перед суспільством і державою за-кріплена у ст. 68 Конституції України. «Кожен, — зазначається у цій статті, -зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції і законів України, не пося-гати на права і свободи, честь і гідність інших людей». У тісному зв'язку із зв'язаністю поведінки громадянина юридичним законом існує заборона на узурпацію будь-ким державної влади, включаючи державу, її органи або посадових осіб, а також права визначати і змінювати конституційний лад в Україні, що на лежить виключно народові (стаття 5 Конституції України).

Необхідність утвердження у державному і суспільному житті України прин-ципу пріоритету особистості по відношенню до публічної влади, утвердженні людини як найвищої соціальної цінності, принципів верховенства права і верховенства закону вимагає не тільки концептуального перегляду радянської доктрини держави, а й створення як вже зазначалося, сучасної концепції соціальної, правової держави, яка б відповідала реальним процесам відродження і становлення, а потім розвитку громадянського суспільства. Держава такого суспільства має бути, насамперед, правовою, тобто зв'язаною законом і у своїй діяльності повинна додержуватися юридичних приписів, які сама й ухвалює. По відношенню до приватної фізичної та юридичної осіб як суб'єктів приватно-правових відносин має діяти відомий у світовій суспільній практиці загальноправовий ліберально-демократичний дозволений принцип: «не заборонене законом дозволено», стосовно ж державних владних структур, посадових осіб — заборонний принцип: «заборонено усе, що прямо не дозволено законом».

Діяльність соціальної, правової держави має грунтуватися на конституцій-них принципах верховенства права і верховенства закону, а не на дискреційних адміністративних повноваженнях посадових осіб. Саме з принципів верховен-ства права й верховенства закону випливають вимоги відокремлення законо-давчої функції державної влади від адміністративної, розмежування права та держави, права й закону, визначення правового характеру законів, законодавче визначення прав і обов'язків громадян, законодавче врегулювання адміністра-тивних відносин, незалежності суду тощо. Проте, природа соціальної, правової держави не просто виключає пріоритет політики над правом, втручання партій-них структур, інших політичних сил у процес державного управління, а