до 2004 року» від 24 травня 2000 р. № 717/2000 схвалені основні пріоритети соціальної політики України, визначені Кабінетом Міністрів України. До цих пріоритетів відносяться, зокрема, створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення, розвиток трудового потенціалу, народонаселення, формування середнього класу, недопущення над-мірної диференціації населення за рівнем доходів, проведення пенсійної ре-форми, надання адресної підтримки незахищеним верствам населення, всебіч-ний розвиток освіти, культури, поліпшення охорони здоров'я населення тощо.
По суті соціальна політика української держави має сприяти вирішенню двох головних завдань. По-перше, це захист соціально-уразливих верств насе-лення від жорсткого впливу на них ринкових перетворень, що майже неможли-во без соціальної підтримки держави; по-друге, це сприяння засобами соціаль-ної політики активізації економічної активності різних верств населення, розвитку їх здатності адаптуватися до ринкових відносин.
З метою ефективного вирішення означених завдань, здійснення основних напрямів соціальної політики, спрямованих на реалізацію закріплених Консти-туцією України та законами України соціальних гарантій Верховною Радою України був ухвалений Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 р. № 2017-ІП. Цей закон визна-чає правові засади формування та застосування державних соціальних стандар-тів і нормативів, які відповідно до статті другої даного закону встановлюються з метою визначення:
механізму реалізації соціальних прав та державних соціаль-них гарантій громадян, визначених Конституцією України;
пріоритетів держав-ної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних бла-гах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;
обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.
На основі соціальних стандартів мають визначатися розміри основних со-ціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, ін-ших видів соціальних виплат і допомоги. Державні соціальні стандарти повин-ні обов'язково враховуватися при розробці програм економічного і соціального розвитку.
Згідно зі статтею шостою зазначеного закону базовим державним соціаль-ним стандартом визнано прожитковий мінімум, встановлений законом, на ос-нові якого визначаються держави і соціальні гарантії та стандарти у сферах дохо-дів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного об-слуговування, охорони здоров'я та освіти.
Щодо основних державних соціальних гарантій, які встановлюють закона-ми з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній жит-тєвий рівень, то до їх числа, відповідно до статті сімнадцятої, включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; не-оподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної до-помоги та інших соціальних витрат. При цьому основні державні соціальні га-рантії не можуть бути нижчими від базового державного соціального стандарту, тобто прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Поряд з основними державними соціальними гарантіями даний закон ви-значає й інші державні соціальні гарантії, зокрема щодо: рівня життя населен-ня, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС; рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів; стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів; індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможноті їх грошових доходів в умовах зростання цін тощо.
Заходи, що передбачені соціальною політикою і впливають на теперішній майбутній суспільний розвиток України активно взаємодіють з іншими соціальними чинниками. Тому соціальну сферу, як і інші сфери суспільного буття, насамперед економічну, не можна розглядати відособлено в процесі сучасної демократичної трансформації України, становлення й функціонування демок-ратичної, соціальної, правової держави. Що ж до основних функцій останньої в соціальній сфері в Україні, то до них можна віднести:
захисну (забезпечення соціальної безпеки особи, її життя, здоров'я і гідності, підтримка сім'ї та мате-ринства, молоді, турбота про безробітних і похилих), захист усіх суб'єктів прав власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки);
регулю-ючу (проведення структурних реформ, сприяння розвитку всіх форм власності, вплив на процеси ціноутворення, перерозподіл доходів між верствами населен-ня через державних бюджет, розроблення фінансування соціальних програм, заохочення доброчинницької діяльності;
стабілізуючу (забезпечення соці-альної злагоди і партнерства, національного миру, соціальної справедливості, права людини «на власний етичний шлях» (М. Грушевський);
контрольно-охоронну (контроль за відповідністю чинним юридичним актам використання власником своїх прав, за додержанням існуючого законодавства).
Особливого значення набуває реалізація вимог ст. 13 і 41 Конституції Украї-ни про соціальну спрямованість української економіки, соціально-правову відповідальність власників за наслідки використання власності на шкоду люди-ни і суспільству за додержання відповідних вимог щодо правомірної поведінки. Тобто, функції соціальної держави мають не обмежуватися стимулюванням ін-ститутів і механізмів саморегулювання і самоврядування, захистом малозабез-печених, а й включати дії щодо перерозподілу доходів між різними соціальними групами через державний інститут оподаткування, державний бюджет, фінан-сування соціальних програм тощо.
Слід зазначити, що було б нерозумним вважати феномен соціальної держав-ності явищем лише XX століття. Історія становлення і розвитку ідеї соціальної держави як і правової держави органічно пов'язана з історією розвитку інститу-ту захисту прав і свобод людини. За умов становлення суверенної державності в Україні, її правових і соціальних засад слід враховувати досвід розвинених кра-їн, теорія і конституційна практика яких органічно поєднують ознаки правової і соціальної держави.
Так, наприклад, відповідно до статті 1 Конституції Фран-цузької Республіки «Франція є неподільною, світською, демократичною і со-ціальною Республікою. Вона забезпечує рівність перед законом усім громадя-нам, незалежно від походження, раси або релігії. Вона поважає усі вірування».
Відповідно до п. 1 статті 1 Конституції королівства Іспанії (від 27 грудня 1978 р.) «Іспанія конституюється у правову, соціальну і демократичну державу, яка про-голошує вищими цінностями правопорядку свободу, справедливість, рівність, політичний плюралізм».
Подібна формула закріплена в Основному законі ФРН (від 23 травня 1949 р.), який з 1990 р. став Основним