У конституціях соціально-правових держав приділяється увага гарантіям прав і свобод, які безпосередньо пов'язані з розвитком особистості людини. Проте справедливості заради слід зауважити, що як і вітчизняному суспільство-знавству, в тому числі і правознавству, незважаючи на проголошення ще у 1996 р. української держави соціальною так і зазначеним вище країнам бракує нині розви-неної теорії соціальної держави, що безумовно негативно відбивається на практи-ці. Якщо взяти державне право Німеччини, то чіткому розумінню терміна «со-ціальна держава» протягом значного часу перешкоджали, як зазначається у спе-ціальній літературі, три обставини: невизначеність самого слова «соціальний»; невизначеність завдань держави, котра відповідно до сучасних теорій має бути не просто уособленням влади, а інститутом, котрий існує для і заради людей; нарешті, втрата чітких критеріїв розвитку німецького суспільства внаслідок воєнної катаст-рофи 1945 р. та злиднів післявоєнних років. Сьогодні під соціальною державою в правознавстві Німеччини розуміється, зокрема, організація, яка допомагає враз-ливим верствам населення, прагне вплинути на розподіл економічних благ в дусі принципів справедливості, щоб забезпечити кожному гідне людини існування. До основних елементів соціальної державності відносять, зокрема, гідний людини прожитковий мінімум; соціальне забезпечення; загальне зростання добробуту.

Узагальнюючи діяльність соціальної держави у ФРН, К. Хессе визначив три її основні напрями, які по суті складають обов'язок держави. По-перше, це підвищення ефективності державного управління, розширення сфер його впливу, які раніше регулювалися лише на ринкових засадах.

Сьогодні участь держави в управлінні суспільними процесами виражається у формі правового регулювання, соціального забезпечення, стимулювання економіки та підви-щення життєвого рівня громадян. По-друге, соціальна держава є державою, що забезпечує водночас індивідуальне (приватне) і суспільне (публічне) життя у відповідності з конституційною нормою, яка визначає сутність діяльності соціальної, правової держави у таких сферах як правова охорона праці, трива-лість робочого дня, правове регулювання соціального забезпечення, соціально-го страхування тощо. По-третє, формування і гарантія впливу органів держав-ної влади, цілеспрямованого на забезпечення гідного людини рівня життя та її прав і свобод. Соціальна держава має служити меті згладжування соціальної не-рівності, що розуміється як справедливий перерозподіл суспільного добра.

Таким чином, можна зробити висновок, що соціальна держава має служи-ти меті забезпечення свободи волі людини, яка на відміну від часів лібералізму XIX століття не вичерпується захистом індивіда від неправомірних посягань державної влади, а є водночас і питанням всеохоплюючої державної діяльності, завдяки якій свобода може втілюватися у процес функціонування суспільства. Як не парадоксально саме наслідком високого рівня соціального забезпечення і свободи громадян має бути «більше держави» в забезпеченні гармонії суспільного життя.

Розуміння призначення соціальної держави невід'ємне від усвідо-млення необхідності й сутності «вторгнення» держави у ті сфери суспільної життєдіяльності, які раніше знаходилися поза межами її функціонування, її цілеспрямування на цивілізоване вирішення проблем вирівнювання соціальної нерівності на засадах справедливості, моральності і права.

«Соціальна, правова держава» — це, насамперед, сучасна політико-правова ідея, відповідно до якої, держава як політична організація публічної влади по-кликана забезпечувати цілість та динамічний розвиток суспільства за допомо-гою встановлення й підтримання правопорядку, спрямованого на утвердження і забезпечення прав і свобод людини, реалізацію та захист її законних інтересів на основі використання публічно-правових засобів, сумісних із законними при-ватними інтересами людини і громадянина.

Відповідно розроблення та впрова-дження в реальну дійсність посттоталітарного суспільства ідеї, концепції, теорії соціально-правової держави, спрямованих на забезпечення поступового перехо-ду до рівноправності, соціальної справедливості й економічної ефективності, становить важливий аспект пошуку моделі демократичної трансформації україн-ського суспільства, відродження і розвитку правового громадянського суспільст-ва як основи формування соціальної, правової держави.

Проте практика вітчизняного суспільство- та державотворення ще далека від ідеалу. Залишається чимало факторів, які свідчать, що демократичний, со-ціальний, правовий напрям перехідного періоду в Україні не став ще домінан-тою суспільного розвитку, а розрив між рівнями виробництва і споживання життєвих благ розвинутих західноєвропейських країн та Україною не тільки не зменшився, а ще більше зріс. Україна з її вагомим національним багатством (промисловими і сільськогосподарськими ресурсами, інтелектуальним потен-ціалом тощо) відчуває на собі наслідки безвідповідального, на підставі, голов-ним чином, здорового глузду реформаторів, соціального експериментування, вираженого, з одного боку, у надмірній лібералізації, насамперед, економічного життя, а, з іншого, у різкому послабленні регулюючої (не адміністративно-ко-мандної) функції держави.

На сьогоднішній день соціально-економічне погір-шення життя більшості населення України, за відсутністю скільки-небудь зна-чущої ідеологічної діяльності держави, як результат сліпого соціального експе-риментування, створює небезпечну можливість повернутися до вже відомого нам авторитарного методу державного управління, що веде до тоталітарного су-спільства. Про це, зокрема, нагадує існуючий специфічний «змішаний» по-літичний режим, в якому поєднуються ознаки всіх основних різновидів по-літичних режимів, а також постійна боротьба за перерозподіл абсолютної влади, фактичне намагання змінити конституційний лад. Ще відсутні атрибути сучас-ної демократії: належний постійний контроль народу за органами політичної влади, за бюрократичним апаратом держави, зокрема відповідальність парла-менту за дії уряду; реальний плюралізм громадянського суспільства; політична причетність всіх громадян до того, що відбувається. Без суттєвих змін на краще залишається соціальна структура — бідних абсолютна більшість. Ще й досі більшість економічно активного населення пов'язана з неефективним, технологічно відсталим державним укладом. Приватизація проходить майже без вкладен-ня особистих коштів, що по суті співзвучно експропріації. Чимало законів України, як справедливо наголошує академік Ю. С. Шемшученко, залишають-ся й досі соціальне несправедливими, «...вони нерідко суперечать один одному, приймаються без економічних та інших механізмів їх реалізації, не забезпечені відповідальністю за невиконання тощо. Чи не цим