цінність і гідність. Ця концепція передбачає, що епіцентром громадянського суспільства є людина, її права, свободи й інтереси, що всі інститути громадянського суспільства і держави утворюються постільки, оскільки є необхідність створити умови для нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод. При цьому державні інститути мають нести подвійний тягар, забезпечуючи через закони, по-перше, рівні для всіх людей умови і можливості, по-друге, нормальне функціонування громадянського суспільства в цілому. Отже, на конституційному рівні має бути закладена якісно нова модель правової організації життя людини і суспільства, відповідно до якої весь державний і суспільний механізм спрямовується на здійснення і захист прав і свобод людини. Всі політичні, економічні, соціальні і культурні права людини мають знайти своє відбиття у відповідних інститутах громадянського суспільства, таких, як власність, свобода підприємництва, екологічна безпека, сім'я, освіта, наука і культура, громадські об'єднання, свобода інформації та інших. Ці інститути повинні стати надійним матеріальним фундаментом прав і свобод людини.
1. 3. Генезис ідеї правової держави
Становлення і розвиток будь-якої держав-ності невід'ємні від пошуку оптимальних форм взаємозв'язку державної влади та людини, які завжди були визначальними критеріями в державах будь-якої формації. Як відомо, на ранніх етапах розвитку державності залежно від со-ціально-класового становища людина або отримувала певну можливість впли-вати на владу, або була безправним об'єктом владарювання, несучи лише тягар обов'язків. Нерівність у правах засвідчувала розрив зв'язків між мораллю і по-літикою, обмеженість суспільної свободи, відсутність демократії та у кінцевому підсумку — низьку правову культуру суспільства, нерозвинену державність. До-сягнення формальної правової рівності за умов буржуазного суспільного ладу стало важливим історичним кроком до політичної свободи, утвердження права, правового порядку, прав людини, які відкрили шлях людству у напрямі розвит-ку державності, спочатку у формі правової, а потім соціальної, правової держа-ви. З початком капіталізму відношення особистої залежності між людьми були замінені відношеннями речової залежності. Формально людина, на відміну від попередніх епох, стала юридичне вільною особою, власником свого «Я».
Проте, капіталізм в процесі свого розвитку формує особливий тип характе-ру особистості, який Е. Фромм визначив як «ринковий характер», мета якого повна адаптація до тих умов, за якими на людину є попит залежно від обставин, що складаються на ринку особистостей. «Люди з ринковим характером, — за-значає вчений, — у порівнянні, наприклад, з особистостями XIX ст. не мають навіть власного «я», на яке вони змогли б спертися, бо їх «я» постійно змінюєть-ся відповідно до принципу «я такий, який я вам потрібен». Люди з ринковим ха-рактером не мають інших цілей, окрім постійного руху, виконання всіх справ з максимальною ефективністю, і якщо запитати їх, чому вони повинні рухатися з такою швидкістю, чому вони повинні прагнути до найбільшої ефективності, то дійсної відповіді на це запитання вони дати не можуть, а пропонують лише «раціоналістичні» відповіді типу «щоб було більше робочих місць» або «з метою постійного розширення компанії». І хоча в цьому суспільстві відбулося певне наближення моралі до політики, це сталося без посередництва права, поза пра-вом. Тому, як зазначив професор Рикер П., виступаючи з доповіддю в Інституті філософії РАН (28 квітня 1995 р.) «...криза західної демократії теж висуває пи-тання: що таке правова держава» / № 40. С. 261/.
Формування соціальної, правової держави становить найважливіший на-прям розвитку демократичної державності в Україні, одне з докорінних завдань демократизації українського суспільства, реформи його політичної і правової систем. Сучасна ідея про орієнтацію України на розвиток соціальної держави вперше закладена у Конституційному договорі між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 р. про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на пе-ріод до прийняття нової Конституції України. В розділі першому «Загальні по-ложення» цього договору (частина 1 статті 1) зазначалося: «Україна є демокра-тичною, соціальною, правовою державою, яка утворена на основі здійснення українським народом свого суверенного права на самовизначення, виражає волю народу і захищає інтереси своїх громадян». В частині 4 статті 5 наголошувалося: «Закон гарантує рівний захист усіх форм власності, со-ціальну спрямованість ринкової економіки». Ці положення знайшли відповідно свій відбиток у статті 1 Конституції України: «Україна є су-веренна і незалежна, демократична, соціальна, правова дер-жава» і частині 3 статті 13 Конституції України: «Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки».
Але це скоріше не реальність, а ідеал, праг-нення Українського народу знайти оптимальну форму співвідношення інте-ресів окремої особистості та державної влади, громадянського суспільства й держави, гармонізації приватних і публічних інтересів, про Ідо наголошується в преамбулі Основного Закону України. Пошук такої форми постійно супроводжує людство на шляху його розвитку, хоча практика організації державної влади, її функціонування, зокрема державного управління, не дає ще прикладів гармонічної взаємодії держави та суспільства в інтересах останнього, заради за-гального блага, основними соціальними цінностями якого вважаються спра-ведливість і свобода.
Для побудови соціальної, правової держави недостатньо бажань, заяв, де-кларацій навіть конституційної норми — необхідні об'єктивні і суб'єктивні пе-редумови, зокрема, реальні зусилля народу і влади та сучасна теорія соціальної, правової держави, створена на основі конструктивно-критичного аналізу ідеї та практики функціонування правової держави.
Становлення терміна «правова держава» як і «громадянське суспільство» (спочатку як ідеї, а потім вже як концепції, теорії і практики) має довгу історію. Як ідея «правова держава» хвилювала суспільну думку, можна сказати, завжди; з появою держави як соціального інституту: і в давньому світі, і у