Прийняття сухого закону 1920. Поширення speakeases - нелегальних барів

Зміст

Вступ

Тема даної роботи – „Прийняття сухого закону 1920. Поширення speakeases - нелегальних барів”.

Мета написання даного реферату полягає в дослідженні питань, пов’язаних з антиалкогольними компаніями в США на початку минулого століття.

Основними завданнями при написанні роботи стали:

підбір та аналіз інформаційних матеріалів, присвячених дослідженню питання прийняття сухого закону в США;

узагальнення отриманих даних;

оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної роботи.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що на зорі свого існування людська цивілізація відкрила алкоголь, швидше, для свого блага, а не шкоди. І, лише використовуючи його нераціонально, люди зіштовхнулися з масою проблем, пов’язаних із вживанням спиртних напоїв. Подивившись на тисячолітню історію відносин людини з «зеленим змієм», можна сказати, що вся вона — з війн і перемир’я чи, якщо завгодно, із конфліктів, які то затухали, то розгорялися знову. Шкода, заподіяна спиртним, змушувала людство виробляти різноманітні прийоми боротьби: від повної заборони до строго регламентованого продажу міцних напоїв. Але такі заходи практично завжди розбивалися об твердий ґрунт традицій і не знаходили підтримки в населення. Досить лише пригадати «сухий закон», який діяв у 30-ті роки в Америці, чи антиалкогольну кампанію середини 80-х у СРСР.

В роботі розкриті наступні питання:

прийняття сухого закону в США;

поява нелегальних барів Speakeasy;

скасування сухого закону

тощо.

При написанні роботи автором були використані аналітичні статті, історичні довідки, наукові статті різних авторів.

1. Прийняття сухого закону в США

В Сполучених Штатах антиалкогольна ініціатива йшла «знизу» і нагадувала масову істерію. Вже наприкінці 60-х – початку 70-х років XIX століття в південних штатах десятки сільських громад стали звертатися до радикального протестантизму, що проповідували сувору пуританську мораль – і в першу чергу повне відмовлення від спиртного. Фермери спалювали на сходках опудало Джона Ячмінне Зерно – алегоричний образ скроні.

Жителі сільськогосподарського Півдня обвинувачували Джона Ячмінне Зерно у всіх своїх лихах:

через безпробудне пияцтво солдатів-негрів Конфедерація програла громадянську війну;

американці йшли в салун, щоб забути про свою бідність, пропивали залишки власності і приєднувалися до банд грабіжників.

Своєю добровільною тверезістю сільські пуритани демонстрували ворожість до великих міст – «розсадників пияцтва і розпусти», а також до католиків, які, на їхню думку, були «занадто багаті і розпущені».

В 1880-х роках в рядах різних товариств боротьби за тверезість (Національна партія непиющих, Антисалуна ліга й ін.) складалися вже десятки тисяч американців, переважно з числа збіднілих фермерів. Саме в цей час на поборників тверезого способу життя звернула увагу Республіканська партія.

Вступаючи в ряди непиющих, запеклі республіканські політикани демонстрували своїм виборцям, що вони вдарилися в крайній ідеалізм, що їм, республіканцям, теж не далекі високі моральні підвалини і здоровий спосіб життя.

З тих же розумінь республіканці-непиющі час від часу вносили в конгрес різні проекти федерального «сухого закону». Причому робилося це щораз напередодні виборів, і, незважаючи на те що проекти незмінно відкидалися, кандидати-республіканці завдяки цим акціям одержували настільки необхідні їм голосу.

Ідея тотальної заборони на алкоголь володіла не тільки могутнім політичним потенціалом. Її втілення в життя могло сильно вплинути на різні споживчі ринки, що залучало деяких комерсантів. Саму значну фінансову допомогу Антисалунній лізі надавали об'єднання аптекарів і фармацевтів. Їхній інтерес полягав в наступному: власники аптек активно просували на ринку «безпечну для здоров'я й етично чисту» альтернативу спиртному – тонізуючі еліксири і мікстури, до складу яких входила колумбійська кока.

Властивості кокаїну в той час були ще мало досліджені, і серед релігійних радикалів, що бажали підбадьоритися і заодно поправити здоров'я, ці препарати користувалися великим попитом. Але на масовий збут тонізуючих напоїв аптекарі могли розраховувати лише в тому випадку, якщо їхній головний конкурент – спирт – виявиться поза законом.

Влітку 1886 року, коли муніципальна рада Атланти оголосила місто зоною, вільною від алкоголю, місцевий фармацевт Джон Стив Пимбертон, відомий як винахідник першого рецепта «Кока-коли», підвищив обсяг продажів свого препарату з 25 галонів до 1050. Це вже потім прохолодні напої стали робити на основі «знешкоджених» листів коки, а в той час пляшка «Кока-коли», що коштувала 25 центів, містила в собі солідну дозу наркотику. Через могутній психотропний ефект споживачі прозвали її «пружиною».

Завдяки місцевим «сухим законам» аптекарі одержали можливість розширити свої підприємства. За рахунок прибутків від торгівлі кокаїном американська аптека згодом перетворилася в багатопрофільний торговий центр, що поєднував у собі закусочну, магазин, заправну станцію і т.д. А хазяїнам місцевих барів і пивних заводів залишалося або перебиратися в інший штат, або перекваліфікуватися в підпільних самогонників – муншайнеров.

Товариства непиющих тим часом набирали силу. До початку 1910-х Антисалунна ліга перетворилася в один із самих масових громадських рухів США. Адже проблеми, в яких обвинувачували Джона Ячмінне Зерно, тільки збільшилися:

рівень життя через нестабільність долара перманентно знижувалося,

злочинність, завдяки постійному припливу емігрантів, зростала.

Алкогольна промисловість споживала так багато зернової сировини, що з початком першої світової війни в країні виникли перебої з постачаннями хліба.

Уряд був готовий пограти в експеримент із духовним відродженням нації, якби не одне «але»: самими надійними джерелами поповнення скарбниці залишалися алкогольні і тютюнові акцизи.

В 1917 році, відразу після вступу США в першу світову війну, Антисалунна ліга запропонувала конгресу заборонити продаж спиртного військовослужбовцям: солдати, що перебрали, не раз улаштовували стрілянину на вулицях, та й сумний досвід громадянської війни ще не був забутий.

Проблема поповнення бюджету на той час була вирішена за рахунок прибуткового податку