праці вважалися офіційними джерелами права і носили обов”язковий характер, було залишено у попередній якості тільки п”ять юридичних авторитетів.
Тоді ж, у період домінату, колишня формальна рівність римських громадян перед законом змінилася офіційною нерівністю “благородних” та “простолюду”. Бідняк зі статком, меншим за 50 золотих, не міг офіційно виступати звинувачувачем. Питання про поперднє ув”язнення вирішувалося у залежності від майнового стану звинуваченого. Те ж стосувалося і тілесних покарань. Колишня категорічна заборона продажу у рабство вільного римського громадянина змінилася визнанням права на самопродаж у рабство.
1. Період “царів”
Історія римської держави можна розділити на такі періоди:
Від заснування Риму у 753р. до вигнання римського царя Тарквінія у 509 р. до н.е. Це період розкладу родового ладу і виникнення римської рабовласницької держави (період “царів”).
З 509р. до 27р. до н.е. – період найвищого ступеня розвитку римського суспільства і держави (період республіки)
З 27р.до н.е. по 476р.н.е. – період кризи і занепаду римської держави і суспільства (період монархії). Цей період у свою чергу поділяється на два етапи – принципат (27р. до н.е- 284р. н.е.) і домінат (284-476рр.)
Після падіння Західної Римської імперії у 476р. існувала ще тривалий час Східна Римська імперія –Візантія, яка припинила своє існування після взяття Константинополя, столиці Візантії, турками-османами у 1453р.
Основні етапи розвитку римського права не зовсім співпадають з періодами римської держави. У цьому проявляється ще одна із закономірностей розвитку суспільства, а саме: відставання надбудови від базису і нерівномірність різних частин надбудови.
Ми не маємо достовірних даних про перший період історії римської держави. У VIII – VII ст.ст. до н.е. середня частина Апеннінського півостврова була заселена декількома громадами, які перебували між собою у союзі. Однією із таких громад був Рим, у якому населення займалося тваринництвом і землеробством. Успішні війни Риму із сусідами розширяють його територію, а інтенсивна торгівля сприяє його швидкому розвиткові, що веде до майнової диференціації у суспільстві. З”являється рабство, яке на початку мало патріархальний характер.
Потестарна організація римського народу характеризується основними рисами первісно-родового ладу. Основна ланка громадян називалась родом, на чолі якого стоїть старійшина, який пізніше, як правило, обирається з однієї і тієї ж сім”ї. Так виникає випадкова аристократія, яка займає привілейоване становище і яку інколи називали патриціями. Очевидно патриціями називались також повноправні члени роду.
Окрім повноважних членів роду, потестарна організація включала і залежних людей – клієнтів, які не брали участі в управлінні справами роду. Стояли поза родовою організацією і плебеї, які займались ремеслом і торгівлею.
Загальна кількість родів у Стародавньому Римі становила 300. Десять родів складали курію – всього 30. Десять курій – трибу (плем”я) – три триби. Кожна курія мала свого вождя, збиралась на збори, де вирішувались внутрішні проблеми. На загальних народних зборах, куріатних коміціях, кожна курія мала один голос. На таких зборах приймались законопроекти, обирали усіх вищих посадових осіб, оголошували війну, приймали нові роди до складу римської громади, розглядали найважливіші кримінальні справи, затверджували всиновлення.
Безпосереднім управлінням, виробленням законопроектів займалася рада старійшин – сенат, яка складалася із вождів 300 родів. Сенат затверджував обраного на народних зборах рекса (царя).
Рекс був верховним військовим керівником,верховним жерцем і суддею.
У 509 р. до н.е. посада рекса була ліквідована. Матеріалів про причини ліквідації посади царя ми не маємо. Можливо рекс був позбавлений влади у результаті реформи, що була проведена шостим рексом Сервієм Тулієм (578-533 рр. до н.е.), яка не задовольнила ні патриціїв, ні плебеїв. За реформою як патриції, так і плебеї були поділені за майновою ознакою на п”ять розрядів. Кожен розряд поділявся на точно встановлену кількість одиниць, так званої центурії. Центурія (сотня) була одиницією військовою, політичною і податковою. Всього було 193 центурії. До першого розряду були віднесені всі, вартість майна яких оцінювалась у 100 тисяч асів. Вони склали 80 центурій. Всі ті, вартість майна яких становила більше ста тисяч асів, склали 18 центурій. Це були так звані вершники. Розряд із майном вартістю у 75 тис. асів склав 22 центурії; третій із майновим цензом у 50 тис. асів – 20 центурій; четвертий із цензом у 25 тис. асів – 22 центурій; п”ятий із цензом у 11 тис. асів – 30 центурій. Всі ті, чий ценз був нижчим, називались пролетаріями і складали одну центурію. Усі ці центурії разом утворили верховний орган Риму – центуріатнікоміції, збори центурій. Кожна центурія на зборах мала один голос. Якщо вершники (18 центурій) і ті, хто належав до першого розряду, виступали одностайно, то решта центурій участі у голосуванні не брали. Отже, вирішення життєво важливих питань у державі стало справою найзаможніших.
494-471 рр. до н.е. плебеї домоглися права обирати із свого середовища так званих трибунів, які мали право накладати заборони (вето) на рішення посадових осіб (магістрів). Із зростанням впливу плебса розширювалась сфера використання протестів плебейських трибунів: заборона могла ними накладатись на рішення не тільки посадових осіб, але й сенату. Розпорядження, на яке накладалось вето скасовувалось. Біля 287 р. до н.е. плебейські збори здобули право приймати закони, що були обов”язковими для всіх громадян. Це й завершило боротьбу плебеїв за рівноправність.
Раби у Римі були не тільки класом, але й станом, адже вони перебували за межами громадського суспільства і за своїм становищем різнилися. Становище рабів змінювалось зі зміною соціально-економічних і політичних обставин.
Як і всякий стан раби за своїм складом