Прості і складні правовідносини. Простими називаються правовідносини, в яких одній особі належить тільки одне право, а другій тільки один обов'язок.

Складними є правовідносини, в яких обидві сторони мають як права, так і обов'язки. Так, за договором купівлі-продажу майна покупець має право вимагати передачі йому проданої речі і в той же час зобов'язаний сплатити продавцю її вартість. Продавець, в свою чергу, зобов'язаний передати річ, і в той же час має право вимагати сплати грошей за цю річ.

Розмежування правовідносин на прості і складні інколи є досить важливим. У складних правовідносинах нерідко зустрічаються елементи, що відносяться до різних зобов'язань. Тому при вирішенні спірних питань в кожному конкретному випадку необхідно визначитись, простим чи складним є те чи інше правовідношення, бо тільки це дасть можливість вірно застосувати до нього певну правову норму.

Слід відмітити, що цивільно-правові норми самі по собі не породжують цивільних правовідносин. Виникнення, зміна і припинення цивільних правовідносин відбуваються в силу різних юридичних фактів.

Юридичні факти - це обставини, з настанням яких норми права (закону) пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. В залежності від того, пов'язаний юридичний факт з волею учасника даного правовідношення чи ні, юридичні факти поділяють на юридичні дії і юридичні події.

2. Правоздатність і дієздатність громадян

Визначення правоздатності громадян ґрунтується на ст. 9 ЦК, розглядається як здатність мати цивільні права і обов'язки і визнається однаковою мірою за всіма громадянами України. Правоздатність як суспільне явище характеризується такими рисами [14, с. 61]: незалежність від раси, національності, віку, статі та інших ознак (ст. 24 Конституції України, ст. 9 ЦК); виникає в момент народження і припиняється з смертю; включає в себе здатність мати не тільки права, а й обов'язки (ст. 9 ЦК України); наділення правоздатністю закон не пов'язує з волею окремих громадян; невіддільність від особистості; невідчужуваність і непередаваність.

Цивільна правоздатність громадян має свій зміст, визначений відповідно до передбаченого в законі переліку прав, якими можуть володіти громадяни: мати майно на праві власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові та особисті немайнові права (ст. 10 ЦК). Як бачимо, перелік прав, що складають зміст правоздатності громадян, не є вичерпним. Це дозволяє зробити висновок про те, що громадянин може набувати і таких прав, які прямо законом не передбачені, але не суперечать принципам цивільного законодавства.

Ніхто не може бути обмежений у правоздатності або дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом. Угоди, спрямовані на обмеження правоздатності (або дієздатності), недійсні.

За законодавством України обмеження правоздатності можливе лише як виняток. Наприклад, це може бути як захід адміністративно-правового чи кримінально-правового впливу на правопорушника, при позбавленні волі, коли на певний час особа позбавляється права обирати місце проживання.

Законодавству України відомі випадки, коли у зв'язку зі своїм посадовим становищем громадянин не може займатися певною діяльністю. Ці заборони закріплені в законах України. Так, згідно зі ст. 2 ч. 3 Закону України «Про підприємництво» заборонено займатися підприємницькою діяльністю: військовослужбовцям, посадовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств. На період державної служби державні службовці не мають права займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників, крім випадків, передбачених чинним законодавством (Закон України “Про державну службу”).

Здійснення прав і свобод у громадянському суспільстві невіддільне від виконання обов'язків. Стаття 66 Конституції України зобов'язує громадян не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки. Здатність мати цивільні обов'язки також визнається рівною за всіма громадянами.

Правоздатність не можна ототожнювати з наявними суб'єктивними правами громадян. Як вірно зазначав С. Братусь, правоздатність як самостійна категорія має значення і цінність лише в якості вислову абстрактної, тобто загальної, можливості бути носієм прав і обов'язків [6, с. 6]. Окремі громадяни можуть володіти суб'єктивними правами. Наприклад, кожний громадянин може мати автомобіль на праві приватної власності — елемент правоздатності, а право приватної власності окремого громадянина на належний йому автомобіль — це суб'єктивне право як реалізована правоздатність.

Дієздатність, яка згідно зі ст. 11 ЦК визначається як здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.

Дієздатність включає до себе, як це випливає із змісту закону, здатність особи своїми діями здійснювати права, виконувати обов'язки, а також здатність нести відповідальність за протиправну поведінку [8, с. 86]. Акцентуючи увагу на вольовому характері дієздатності, З. Ромовська пропонує визначити її як психічну та інтелектуальну здатність громадянина усвідомлювати та керувати своїми діями, які породжують, змінюють чи припиняють цивільні права та обов'язки [10, с. 24].

Загальновизнаною є точка зору, відповідно до якої дієздатність в свою чергу поділяється на угодоздатність та деліктоздатність (можливість громадян нести самостійну майнову відповідальність). Слід також відзначити, що дієздатність тісно пов'язана з правоздатністю і визначається нею так, як особа своїми діями набуває і здійснює лише ті права і обов'язки, можливість