Видається доцільним з певними уточненнями запозичити це положення і в новому КК України у такому формулюванні: “Коли неповнолітній досяг віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, однак унаслідок відставання в психічному розвитку, не пов'язаному з психічним розладом, під час вчинення суспільно небезпечного діяння не міг усвідомлювати фактичний характер або суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) чи керувати ними, він не підлягає кримінальній відповідальності. Про такого неповнолітнього суд інформує відповідну службу у справах неповнолітніх для вжиття нею при потребі необхідних заходів.” Важливо в законі вказати, що таких неповнолітніх держава не залишає на призволяще, – навпаки, бере їх під посилений контроль з метою недопущення рецидиву в майбутньому.

У межах розглядуваної проблеми звернемо увагу на її протилежний аспект. Мова йде про можливість притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які не досягли встановленого в законі віку, але демонструють ступінь інтелектуального та вольового розвитку, який відповідає вимогам винної відповідальності. Йдеться про неповнолітніх, які за своїм розвитком випереджують свій хронологічний вік.

О.Д.Сітковська вважає, що, встановлюючи мінімальний вік, з якого можлива кримінальна відповідальність, законодавець тим самим встановлює неспростовну презумпцію, що особи, що не досягли цього віку, вилучаються зі сфери кримінальної відповідальності, незважаючи на те, що трапляються випадки дострокової не тільки фізичної, але й інтелектуальної та вольової зрілості. На її думку, законодавець не передбачає (оскільки це суперечить змісту та завданням правового регулювання як заснованого на типових ситуаціях) можливості після конкретного дослідження розглядати як суб'єкта винної відповідальності неповнолітнього, котрий не досяг указаного в законі віку, проте фактично володіє знаннями, рівнем розвитку, який достатній для ставлення у вину.

І.О.Кобзар зазначає, що в перспективі можливе внесення до кримінального законодавства норми, яка б дозволяла за наявності достовірних даних констатувати свідомоцілеспрямований характер управління своєю поведінкою такими особами в кримінальнозначимій ситуації вчинення тяжкого чи особливо тяжкого умисного суспільно небезпечного діяння, призначивши при цьому експертизу фактичного досягнення вікової межі осудності.

На нашу думку, пропозиція І.О.Кобзаря не може бути прийнята з таких причин.

По-перше, вона суперечить міжнародним актам у галузі охорони прав неповнолітніх. Зокрема, у Ковенції про права дитини в ст. 40 зазначено, що держави повинні встановлювати мінімальний вік, нижче за який діти вважаються не здатними порушити кримінальне законодавство.

По-друге, ця пропозиція не враховує того, що законодавець, встановлюючи мінімальний вік, з якого можлива кримінальна відповідальність, враховує не тільки рівень інтелектуальної та вольової зрілості особи, але й рівень її соціальної зрілості та здатність зазнати негативних наслідків від притягнення її до кримінальної відповідальності. Якщо у дитини можуть бути на досить високому рівні розвинуті інтелектуальні та вольові властивості, то в будь-якому випадку вона в соціальному розумінні залишається дитиною з властивим їй соціальним становищем (бажанням захисту, потребою в опіці, догляді, прощенні тощо). Враховуючи це, навряд чи буде гуманним покладати на неї тягар кримінальної відповідальності, який не ресоціалізує, а, скоріше, травмує її. Інше питання, що у таких випадках держава не повинна бути осторонь. Такий неповнолітній та його сім'я повинні перебувати під контролем відповідних державних органів.

1. Загальні положення

Суб”єктом злочину є особа, яка досягла на момент вчинення злочину певного віку: шістнадцяти (загальний вік) або чотирнадцяти (знижений вік) років. Вік суб”єкта злочину виконує не лише роль критерію нижчої вікової межі, з якої можлива кримінальна відповідальність, але є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх, тобто осіб які не досягли вісімнадцяти років на час вчинення злочину.

Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітеніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, які розміщуються в окремих установах з відбування покарання, а з другого, - дає змогу обмежетися щодо таких осіб порівняно більш м”якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має право висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру.

Поряд із загальними положеннями, що належать до питань кримінальної відповідальності осіб, які вчинили злочини,кримінальний закон передбачає певні особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх. Ці особливості передбачені в розділі XV Кримінального кодексу і стосуються:

звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності (ст. 97, ч.2 ст.106);

видів покарання, що застосовуються до неповнолітнього (ст.ст. 98-102);

призначення покарання (ст. 103);

звільнення від покарання та його відбування (ст.ст. 104-107);

погашення і зняття судимості (ст.108).

Встановлюючи ці особливості, законодавець виходив з психологічної характеристики цього віку: нестійкості психічних процесів, відсутності достатнього життєвого досвіду, знань, навичок соціальної поведінки. Така психофізична незавершеність процесу формування особи призводить до нездатності повною мірою (на рівні психофізичного розвитку дорослої особи) усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність такого складного соціального явища, як злочин, адекватно оцінювати свої вчинки.

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Серед неповнолітніх в Кримінальному кодексі виокремлюються ще ряд категорій осіб, зокрема: малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку, новонароджені діти, діти, які не досягли 16-річного віку тощо.

Коли йдеться про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх, то має значення виокремлення серед них тих,що досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. В такому сенсі неповнолітніми слід вважати осіб, які досягли 16-річного, в ряді випадків 14-річного віку,