але яким ще не виповнилося 18 років. Особа вважається такою, що досягла відповідного віку не в день свого народження, а з 0 годин наступної доби
Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання і його відбування. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р, у Преамбулі якої визначається, що неповнолітні, у зв”язку з їх фізичною і розумовою незрілістю потребують спеціальної охорони і захисту, включаючи належний правовий захист.
Норми спрямовані на забезпечення нормального фізичного і психічного розвитку неповнолітніх, вміщені в низці статей Загальної частини Кримінального кодексу . До них належать ті, які: регламентують вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22); передбачають, що обставиною, яка пом”якшує покарання, є вчинення злочину неповнолітнім (п.3 ч.1 ст.66), а обставинами, які обтяжують покарання, - вчинення злочину щодо малолітнього (п.6 ч.1 ст. 67) або з використанням малолітнього (п.9ч.1ст.67).
В Особливій частині є значна кількість норм про злочини, потерпілими від яких можуть виступати лише неповнолітні (чи окремі категорії), або ж караність яких посилюється при вчиненні їх щодо неповнолітніх. Потерпілий, який характеризується відповідними рисами, є ознакою основних або кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів низки злочинів.
Разом із посиленням кримінально-правового захисту неповнолітніх Кримінальний Кодекс передбачає специфіку вирішення цілої низки питань відповідальності за злочини, вчинені самими неповнолітніми. Такі норми об”єднані у розділі XV Загальної частини Кримінального кодексу.
Підстава кримінальної відповідальності неповнолітніх та її принципи такі ж, які діють стосовно повнолітніх осіб. У Загальній частині Кримінального кодексу зосереджені лише норми, які стосуються особливостей кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх:
встановлюють більш широкі, ніж щодо повнолітніх, умови звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема із застосуванням примусових заходів виховного характеру;
містять обмеження щодо суворості видів і розмірів покарань та інших заходів кримінально-правового харктеру;
передбачають більш м”які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання;
регламентують вимоги щодо погашення і зняття судимості.
2. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності не є метою, до якої слід прагнути при розгляді будь-якої кримінальної справи. За загальним правилом, будь-яка особа, яка вчинила злочин, повинна понести кримінальну відповідальність і бути піддана покаранню. Звільнення від кримінальної відповідальності допускається лише тоді, коли завдвння, які стоять перед Кримінальним кодесом, можуть бути досягнуті без застосування найбільш суворих кримінально-правових заходів.
До неповнолітніх можуть бути застосовані як загальні види звільнення від кримінальної відповідальності, так і спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх.
Неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі загальних норм, передбачених Кримінальним кодесом, а також на підставі актів амністії чи помилування. Застосування більшості норм Кримінального кодексу про звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх не відрізняється якимись особливостями. Так, звільнений від кримінальной відповідальності у зв”язку з дійовим каяттям (ст. 45), у зв”язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46), у зв”язку з передачею особи на поруки (ст. 47), у зв”язку із зміною обстановки(ст. 48) до неповнолітніх застосовується на тих самих умовах, що й до повнолітніх. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв”язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49) щодо осбі, які вчинили злочин у віці до 18 років, застосовуються з урахуванням того, що для них ч. 2 ст. 106 передбачає скорочені строки давності Постанова Пленуму Верховного Суду України “ Про практику призначення судами кримінального покарання” від 22 грудня 1995 року.
У ст. 97 передбачено застосування щодо неповнолітніх специфічного виду звільнення від кримінальної відповідальності – із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Такі заходи не є кримінальним покаранням, істотно відрізняються від них за своєю суворістю. Водночас вони пов”язані з певними обмеженнями та позбавленням для особи, щодо якої застосовані. Примусові заходи виховного характеру є мірою державного примусу, яка застосовується незалежно від бажаного винного. Їх покладення, крім іншого, зумовлене необхідністю позбавлення неповнолітнього, який вчинив злочин, ілюзії про безкарність його дій та пове прощення вчиненого у зв”язку із звільненням від кримінальної відповідальності.
Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх можуть застосовуватися і як один із специфічних видів звільнення від кримінальної відповідальності, і в порядку звільнення таких осіб від кримінального покарання. Види цих заходів однакові, вони передбачені ч. 2 ст. 105. Умови ж їх застосування відрізняються щодокожного із цих кримінально-правових інститутів. У ст. 97встановлено умови звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру та підстави їх скасування, а в ч. 1 ст. 105 – умови звільнення від покарання із застосуванням таких заходів.
Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру допускається із дотриманням комплексу умов, які стосуються особи винного, вчиненого ним злочину, прогнозу його подальшої поведінки. Відповідно до ч. 1 ст. 97 умовами такого звільнення є:
неповноліття особи. Видається, що застосування примусових заходів виховного характеру щодо особи, яка вже досягла повноліття, є недоцільним, оскільки ці заходи не в змозі справити на неї очікуваний вплив. Тому звільнення від кримінальної відповідальності з застосуванням вказаних заходів має застосовуватися лише щодо осіб, які є неповнолітніми під час розгляду справи;
вчинення вперше злочину невеликої тяжкості. Це насамперед означає, що неповнолітній притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох