років або інше, більш м”яке покарання (ч.2ст.12) Неповнолітнього слід вважати таким,що вчинив такий злочин вперше, якщо він не має судимості за будь-який злочин. Не може застосовуватися ст 97 щодо неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, але раніше чи пізніше вчинив ще й інший злочин. Водночас неповнолітній,судимість якого за раніше вчинений злочин погашена або знята, повинен вважатися таким, що вчинив злочин вперше;
можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання, яка повинна визначатися з урахуванням особи винного, його поведінки після вчинення злочину. Про наявність такої можливості може, зокрема, свідчити фактичне вчинення злочину вперше, щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, бездоганна поведінка після посягання, втрата зв”язків з попереднім оточенням, яке негативно впливало на неповнолітнього.
Застосування розглядуваного виду звільнення від кримінальної відповідальності є правом суду, а не його обов”язком. При цьому суд може застосувати таке, звільнення, лише встановивши наявність умов, зазначених уч. 1 ст. 97. Позиція самого неповнолітнього, його законних представників не має вирішального значення для суду. Однак застосування такого заходу, як передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють (п. 3 ч. 2 ст.105), як випливає з самого його характеру, можливе лише за згоди осіб, що здійснюватимуть такий нагляд.
Вид примусових заходів виховного характеру, тривалість застосування тих із них, що мають строковий характер, та зміст обмежень обираються судом з урахуванням в принципі тих же обставин, які виступають загальними засадами призначення покарання.
Таким чином, при виборі примусових заходів виховного характеру суд має враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, обставини, які пом”якшують чиобтяжують покарання за цей злочин, якби воно насправді призначалося. При цьому суд не зв”язаний санкцією статті Основної частини Кримінального кодексу, якою передбачений злочин, від відповідальності за який звільняється неповнолітній. Водночас примусові заходи виховного характеру призначаються з урахуванням положень, викладених у ч.2 ст. 105:
а) можуть бути призначені виховні заходи, лише прямо вказані в цій статті Кримінального кодексу (їх перелік вичерпний);
б) тривалість виховного заходу, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 105, - направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи не може перевищувати встановленого Кримінальним кодексом терміну, тобто не більше трьох років;
в) виховні заходи, передбачені п.п. 2 і 3 ч.2 ст.105, можуть призначатися на строк не більше ніж до досягнення повноліття.
До неповнолітнього може одночасно бути застосовано кілька виховних заходів примусового характеру, передбачених ч. 2 ст. 105, якщо застосування одного із них не виключає можливості застосування іншого.
Наприклад, направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків робить непотрібним встановлення обмежень дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього або ж передачу неповнолітнього під нагляд батьків. І навпаки, покладення на неповнолітнього, який досяг 15 віку і має майно, кошти або заробіток, обов”язку відшкодувати заподіяних майнових збитків може (і повинно) супроводжуватися застосуванням примусових заходів, пов”язаних із тривалим виховним впливом Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 року.
Видається, що неповнолітньому в усіх випадках має проголошуватися застереження, зокрема тоді, коли суд визнає за необхідне застосувати також і більш суворі примусові заходи виховного характеру.
Можливість одночасно застосовувати кілька заходів випливає насамперед зі змісту ст. 97. В її назві і диспозиції йдеться про ці заходи у множині. Крім того, при призначенні таких самих заходів при звільнені від кримінального покарання відповідно до прямої вказівки закону (ч. 3 ст. 105) може бути застосовано кілька з них.
Відповідно до ч.1 ст. 97 примусові заходи виховного характеру призначаються неповнолітнім, які досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, тобто 16-, а в деяких випадках – 14-річного віку.
Ці самі заходи, відповідно до ч. 2 ст. 97, можуть бути застосовані і щодо неповнолітнього,який не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Застосування примусових заходів виховного характеру до такої особи не пов”язане з її звільненням від кримінальної відповідальності, оскільки вона, не будучи суб”єктом злочину, не підлягає такій відповідальності.
Примусові заходи виховного характеру щодо особи яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, здійснюються з дотриманям таких умов:
неповнолітньому виповнилося 11 років;
ця особа вчинила діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.
Закон не встановлює якихось додаткових вимог для призначення примусових заходів виховного характеру особам, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, зокрема тих, які стосуються тяжкості вчиненого посягання та його вчинення вперше. Однак потрібно встановити, що такий неповнолітній дійсно вчинив суспільно небезпечне діяння, що він за станом свого розумового розвитку здатний усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Якщо ж в силу відставання у розвитку неповнолітній не розуміє значення своїх дій, то йому не можуть бути призначені примусові заходи виховного характеру Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства в справх про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигомадську діяльність” 1995рік.
Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього, який не досяг 16-, а в деяких випадках 14-річного віку, є єдиним і остаточним заходом. Незалежно від його поведінки в пеірод виконання таких заходів вони не можуть бути скасовані і замінені на інші, більш суворі заходи впливу. Закон не передбачає також заміни одного примусового заходу виховного характеру на інший, більш суворий, у зв”язку з невиконанням покладених судом обмежень, вимог, обов”язків.
Звільнення неповнолітнього,