Специфічні для призначення покарання неповнолітньому обставини можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для засудженого. Сприятливі обставини – це ті, які дають підстави для застосуваннящодо неповнолітнього передбаченого законом виду звільнення від покарання чи його відбування; призначення більшм”якого покарання, ніж передбачено законом; призначення покарання, ближчого до мінімального можливого зазаконом. Несприятливими є ті, за наявності яких унеможливлюється звільнення від покарання чи його відбування, не застосовується призначення більш м”якого покарання, ніж передбачене законом; призначається додаткове покарання, призначається покарання максимально суворе чи близьке до нього. Перелік обставин, які є специфічними для призначення покарання неповнолітньому, у Кримінальному кодексі названо вичерпно – вони повинні стосуватися або особи засудженого, або ж об”єктивних умов його існування до і після вчинення злочину.

При призначенні покарання неповнолітньому треба враховувати зокрема такі умови життя та виховання та інші особливості особи неповнолітнього:

а) сімейні обставини – наявність чи відсутність батьків або осіб,що їх замінюють, рівень їх турботи про дитину та позитивний або негативний (з суспільної точки зору) вплив на неповнолітнього;

б) матеріальні умови життя і виховання неповнолітнього;

в) відвідування школи чи іншого навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведінки, ставлення до вчителів, вихователів;

г) морально-психологічний клімат у колективі, членами яких неповнолітній, його відносини з ровесниками та іншими неповнолітніми, становище серед найближчого оточеня;

д) спілкування з дорослими, їх авторитетність у неповнолітнього та їхній вплив на засуджуваного, наявність матеріальної чи іншої залежності від дорослих;

е) рівень фізичного, інтелектуального розвитку, здатність усвідомлювати фактичну сторону і соціальне значення скоєного та покарання, яке може бути призначене;

є) попередню поведінку неповнолітнього, насамперед його реакцію на застосування дисциплінарних заходів, раніше застосоване звільнення від кримінальної відповідальності і покарання;

ж) поведінку неповнолітнього після вчинення злочину, зокрема ставлення до потерпілого, поведінку в ході досудового розслідування і судового розгляду справи;

з) наявність у неповнолітнього морального обов”язку піклуватися про інших членів сім”ї та його ставлення до цього обов”язку;

и) ставлення неповнолітнього до правопорушень, вчинених іншими особами, та його ставлення до призначених їм правовивх заходів впливу.

Усі обставини, які випливають на призначення покарання неповнолітньому, повинні враховуватися в сукупності. Тобто сам факт вчинення злочину особою, яка не досягла 18-річного віку, ще не є підставою для обов”язкового пом”якшення становища такої особи. Водночас за наявності передбачених законом умов суд зобов”язаний обговорити і визначати можливість застосування щодо неповнолітнього кримінально-правових пільг, на які може претендувати така особа.

Призначаючи неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, суд повинен насамперед керуватися положеннями ст.ст. 70 та 71. При цьому слід враховуваити особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарання, а також те, що відповідно до ч. 2 ст. 103 остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищювати 15 років.

5. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування.

Аналіз норм Кримінального кодексу про звільнення неповнолітніх від покарання дозволяє виділити ряд особливостей, що відбивають, безумовно, прояв принципу гуманізму щодо цієї категорії осіб. Це виявляється в тому, що: по-перше ст. 105 передбачає такий вид звільнення від покарання, який може застосовуватися лише до неповнолітніх, - звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру; по-друге, ті види звільнення від покарання, які можуть застосовуватися і до повнолітнього, і до неповнолітнього, відносно останніх мають пільгові умови, що дозволяє більш широко застосовувати їх до неповнолітніх.

5.1. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Обов”язковими умовами звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є:

А ) вчинення злочину невеликої тяжкості або середньої тяжкості;

Б) наступне, після вчинення злочину і до постановлення вироку, щире розкаяття і бездогання поведінка.

Якщо суд внаслідок оцінки цих обставин дійде висновку про те, що неповнолітній для досягнення мети виправлення, попередження вчинення нових злочинів на момент встановлення вироку потребує застосування покарання, він може звільнити його від покарання із застосуванням зазначених заходів. У цьому разі суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання і особа вважається такою, що немає судимості. Одночасно суд призначає певні примусові заходи виховного характеру Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру 22 грудня 1995“. Частина 2 ст. 105 містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру.

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру – це право суду. Водночас суд, за наявності формальних підстав (вік підсудного та ступінь тяжкості вчиненого злочину), повинен обговорювати можливість застосування щодо неповнолітнього звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру. При цьому слід звертати увагу на те, чи застосовувалися раніше до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, і якщо застосовувалися, то чому вони виявилися неефективними.

Застереження полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду, попередженні про неприпустимість порушення закону в подальшому. При цьому роз”яснюються наслідки повторного вчинення злочину, а також ухилення від застосування до нього інших примусових заходів виховного характеру.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки невопнолітнього означає встановлення днів і годин, протягом яких неповнолітній повинен перебувати вдома або навпаки, не може знаходитися в громадських місцях; визначення видів діянь, які не може вчиняти неповнолітній, заборону користуватися певними транспортними засобами чи предметами, виїжджати в