призначеного за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше авідбула покарання у виді позбавлення волі і була умовно-дострокове звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання і до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.
Стосовно повнолітніх ці терміни відповідно складають: не менше половини; неменше двох третин; не менше трьох чвертей фактично відбутого покарання (ст. 81).
Аналіз ст. 107 дає можливість зробити важливий висновок: щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, закон не містить заборони на їх умовно-дострокове звільнення незалежно від тяжкості злочину і навіть наявності рецидиву.
Якщо умовно-дострокове звільнений протягом невідбутої частини покарання вчинить новий злочин, то суд призначає покарання за правилами, передбаченими у ст. 71, тобто за сукупністю вироків, з дотриманням правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув”язнення, встановлених ст. 72.
До осіб, які не досягли до вчиненя злочину 18 років, заміна невідбутої частини покарання більш м”яким покаранням не застосовується.
6. Погашення і зняття судимості
Погашення і зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку, відбувається на підставі статей 88 – 91, але з урахуванням особливостей, передбачених у ст. 108. Ці особливості стосуються: 1) тривалості строків погашення судимості і 2) умов дострокового зняття судимості.
Частина 2 ст. 108 визначає такими, що не мають судимості, неповнолітніх:
засуджених до покарання, не пов”язаного з позбавленням волі, після виконаня цього покарання;
засуджених до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбування покарання не вчинять нового злочину;
засуджених до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
засуджених до позбавлення волі за оссобливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п”яти років з дня відбування покарання не вчинять нового злочину.
Дострокове зняття судимості з осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років, застосовується на підставі, передбаченій у ст. 91 Кримінального кодексу, з урахуванням таких особливостей:
відбуття покарання у виді позбавлення волі за тяжкий злочин або особливо тяжкий злочин;
закінчення не менше половини строку погашення судимості, визначеного в пунктах 3 і 4 ч. 2 ст. 108, тобто якщо вони відбули покарання за тяжкий злочин, то дострокове зняття судимості можливе після одного року шести місяців після відбуття покарання, а якщо вони відбули покарання за особливо тяжкий злочин – то після двох років і шести місяців.
Але загальною умовою залишається невчинення в ці строки нового злочину Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами України клопотань про погашення і дострокове зняття судимості.” Від 16 травня 1975 року зі змінами.
Висновки
Кримінальна відповідальність – це вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного осуду, а також передбачених Кримінальним кодексом обмежень особистого, майнового, або іншого характеру, що визначаються обвинувальним вироком суду і покладаються на винного спеціальними органами держави.
Згідно з ч.1 ст 18 суб”єктом злочину може бути тільки фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслідуванні і розгляі кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження).
Аналіз злочинів Особливої частини Кодексу дає підставу для висновку, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів: насильницькі і майнові. В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії:
рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже в 14 років усвідомити суспільну небезпечність і протиправність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 21КК;
значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;
значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.
Література
Конституція України 1996 року
Конвенція про права дитини 20 лютого 1989
Декларація прав дитини 20 листопада 1959
Кримінальний кодекс України 2001
Кодекс законів про працю України
Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх"”24 січня 1995р зі змінами
Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини” 24 грудня 1982 року зі змінами
Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами України законодавства в справх про злочини неповнолітніх і про втягнення їх у злочинну та іншу антигомадську діяльність” 1995рік зі змінами
Постанова Пленуму Верховного Суду УКраїни “Про судову практику в справах про злочини, повязані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі” 26 березня 1993р. зі змінами
Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами України клопотань про погашення і дострокове зняття судимості.” Від 16 травня 1975 року зі змінами
Постанова Пленуму Верховного Суду України “ Про практику призначення судами кримінального покарання” від 22 грудня 1995 року зі змінами
Постанова Пленуму Верховного суду України в кримінальних та цивільних справах. – К. 1995.
Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М., 1974
Коржанский Н.И. Очерки теории уголовного права. –Волгоград, 1992.
Н.В.Чернишова, М.В.Володько, М.А.Хазін. Кримінальне право України. Тези лекцій. – Київ – Наукова думка, 1995.