В ст.3 Конституції України закріплено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов”язком держави. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невіджуваними та непорушними (ст. 21 Конституції). Права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (ст. 22 Конституції). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (ст. 24 Конституції).

Кожний громадянин має право приватної власності, яка набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчудження об”єктів права приватної власності (конфіскація) може бути застосована лише на підставі закону:конфіскація майна може бути застосована тільки за рішенням суду і на підставі закону.

Особистісні права- це такі права, які спрямовані на конкретизацію свободи і вільний розвиток особи. Іноді ці права називають особистими, іноді громадянськими.

Разом із тим всі суб”єктивні права є особистісними, а громадянські права пов”язані з громадянством особи, людини, тому вони можуть мати політичний, економічний характер. До особистісних прав відносяться так іправа: право на честь і гідність, право на ім”я, право на свободу та недоторканість і безпеку, право на вільний розвиток особистості, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на особисте сімейне життя.

В ст.3 Конституції закріплено, що людина, її життя і здоров”я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. В цій статті закріплені фізичні і особистісні права длюдини, один із основних принципів правової держави і громадянського суспільства. Кожна людина має невід”ємне право на повагу до її гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому поводженню чи покаранню, що принижує його гідність (ст. 28 Конституції). Це означає, що кожний громадянин повинен поважати права і свободи інших людей, це стосується також і посадових осіб. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом (ст.14 КПК). Державні органи можуть затримати особу у випадку запобігання злочинові і тримати під вартою не більше 72 годин, обгрунтованість якого повинна бути перевірена судом. Якщо паротягом цього часу їй не буде вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою, то особа негайно звільняється. Кожному затриманому чи заарештованому повинно бути негайно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз”яснено його права, надана можливість захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожнийс затриманий має право у будь-ячкий час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів затриманого (ст. 29 Конституції).

Кожному громадянину гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Виключення можуть бути встановлені лише судом, з метою запобігти злочинові чи з”ясувати істину під час розслідування справ, якщо іншим способом отримати інформацію неможливо.

Громадянам гарантується недоторканість житла. Ніхто не має права бе законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому (ст. 14-1 КПК).

Кожен громадянин має право на захист у судді та на попередньому слідстві. Участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підозрюваною чи пред'явлення їй обвинувачення. Звернемо увагу, що судді повинні забезпечити підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному права на захист відповідно до ч.2 ст.63 і п.6 ч.3 ст.129 Конституції України та чинного законодавства. Додержання цього конституційного принципу й однієї з основних засад судочинства є важливою гарантією об'єктивного розгляду справи та запобігання притягненню до кримінальної відповідальності невинуватих осіб. (Пункт 1 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Судам, у тій же постанові, радять відповідно до вимог ч.2 ст.62 Конституції України та статей 21 і 22 Кримінально-процесуального кодексу особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд повинні надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення і не вправі перекладати на нього обов'язок доведення своєї невинуватості у вчиненні злочину. (Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 )

Істотне порушення чинного законодавства, яке регламентує право на захист, у передбачених законом випадках може тягти скасування судових рішень. Судові рішення підлягають, зокрема, обов'язковому скасуванню у тих випадках, коли таке порушення позбавило чи обмежило підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або його захисника в здійсненні цього права і перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і винести законне та обгрунтоване судове рішення.

Відповідно до вимог ст.44 КПК захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у випадку затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту - з