України складається з двох частин: загальної і особливої.
Загальна – норми, що є єдиними для всіх трудових відносин, визначають принципи правового регулювання, джерела трудового права України, класифікують суб’єктів трудового права, визначають правове становище професійних спілок і трудових колективів, поняття, порядок підготовки і укладання колективних договорів, класифікують правові відносини, що виникають із застосування праці, визначають поняття працевлаштування і його правові форми.
Особлива частина – норми, що регулюють окремі елементи трудових відносин, порядок виникнення, зміни та припинення їх, тривалості праці та відпочинку тощо.
Оскільки Україна з 1954р. є членом Міжнародної Організації Праці – до системи трудового права України слід віднести також двосторонні та багатосторонні договори, акти , прийняті МОП і ратифіковані Україною, інші міжнародні правові акти та консульські угоди.
Особливо слід відмітити, що система законів про працю України є кодифікованою – Кодекс Законів про Працю України.
Під методом слід розуміти спосіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов’язки, характер взаємовідносин суб’єктів, правові засоби впливу в разі порушення прав і обов’язків.
Для трудового права України метод визначається нормативним регулюванням трудових відносин.
За допомогою закріплення у відповідних нормах правомочностей і юридичних обов’язків фіксуються такі методи: дозвіл, наказ, заборона.
Залежно від способу впливу на поведінку людей можна визначити два методи правового регулювання:1) державно-нормативний метод - виражається в тому, що держава розробляє і приймає нормативні акти, спрямовані на здійснення управління трудовими відносинами; 2) локальний метод – проявляється переважно у формі трудового, колективного договору, іншими актами з питань трудового права.
Існують також, рекомендаційний метод, експериментальний метод.
2.2. Функції і принципи трудового права
Нині в загальній теорії права немає єдності поглядів щодо питання про функції права. Численні точки зору зводяться до того, що під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу на суспільні відносини, або те й інше разом узяте.
Якщо метод правового регулювання – це спосіб впливу на суспільні відносини, то функція права – це основні напрямки цього впливу.
Отже функція права – це напрям правового впливу на суспільні відносини, що визначає службове призначення права в житті суспільства.
Функції :
економічна, виробнича. Трудове право активно впливає на виробництво та матеріальне забезпечення працюючих.
соціальна. За її допомогою формується особа працівника в напрямку, необхідному для суспільства. Проявом розвитку особи працівника є сумлінне ставлення до праці, участь у справах трудового колективу та громадських організаціях.
ідеологічна (виховна), яка має загальну соціальну спрямованість на справедливе регулювання трудових відносин і виховання свідомості цієї справедливості.
В умовах становлення ринкової економіки особливого значення набуває соціальна функція. У багатьох розвинутих країнах спостерігається посилення уваги до інтересів і потреб окремої людини. Ця функція не замикається тільки на охороні праці, а виявляється ще й у все більш повному закріпленні й забезпеченні прав людини в сфері праці. Однією з проблем трудового права України є імплементація міжнародно-правових стандартів у сфері трудових відносин в юридичну практику. Донедавна мова йшла про Загальну декларацію прав людини 1948 p., пакти про права людини 1966 p., конвенції і рекомендації МОП. У зв'язку з прийняттям України в члени Європейського Союзу актуальною є проблема адаптації законодавства України до законодавства ЄС, забезпечення прав людини. Етапами правової адаптації є імплементація Угоди про партнерство і співпрацю, укладення галузевих колективних угод, приведення чинного законодавства України у відповідність зі стандартами ЄС, створення механізму приведення проектів законодавчих актів України у відповідність з нормами ЄС. Мова йде про регіональні акти про права людини (акти Ради Європи, Європейського Союзу), в тому числі про акти в галузі праці.
Важливою є проблема співвідношення соціальної і виробничої функцій. Сьогодні багато говориться про пріоритет прав та інтересів працівника над інтересами виробництва, які представляє роботодавець. Разом з тим не можна не враховувати й інтереси роботодавця. Як справедливо зазначає П.Д. Пилипенко, інтереси виробництва (а це цілком закономірно, оскільки випливає з мети підприємництва — отримання прибутку) повинен забезпечувати сам власник. І саме тому, щоб він досягав цього не шляхом надмірної експлуатації працівників, має існувати трудове законодавство, яке буде забезпечувати захист інтересів останніх. Однак при цьому воно має виходити з загальних принципів охорони також інтересів власника як суб'єкта вже не тільки трудових, але й майнових інтересів.
Під основними принципами трудового права слід розуміти виражені в правових актах економічні закономірності організації суспільного виробництва і розподілу в формі основних, керівних положень, основних засад правового регулювання трудових відносин, які визначають загальну спрямованість і найбільш істотні риси його змісту.
Правові принципи важливі для нормотворчої і правозастосовчої діяльності. Вони служать тим правовим орієнтиром, виходячи з якого законодавець формулює галузеві норми, вносить зміни і доповнення в діючі нормативні акти. Правові принципи допомагають глибше зрозуміти значення конкретних норм і визначають тенденції розвитку законодавства.
Професор О. В. Смирнов вважає, що під принципами трудового права потрібно розуміти закріплені в чинному законодавстві основоположні керівні засади (ідеї), які виражають суть норм трудового права і головні напрями політики держави в галузі правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з функціонуванням ринку праці, застосуванням і організацією найманої праці.
До принципів трудового права відносяться в загальному вигляді такі:–
принципи що закріплені у вигляді прав і свобод громадян в Конституції України;–
принципи, що закріплені в КЗпП України;–
принципи, що закріплені в інших нормативних актах України та міжнародних договорах.
В конкретизації – це такі принципи: принцип свободи праці, рівноправності в галузі праці договірного характеру праці, визначеності