3) з настанням страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за невчасну виплату страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, завдані страхувальнику при настанні страхового випадку, щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника в разі проведення страхових заходів, що зменшили страховий ризик, або в разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Умовами договору страхування може бути передбачено також інші обов'язки страховика.

У свою чергу страхувальник зобов'язаний:

1) вчасно вносити страхові платежі;

2) під час укладання договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати страховика про будь-яку зміну страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

4) вжити заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

Головною ознакою організації страхової діяльності на сучасному етапі є його демонополізація. Колись єдина на страховому ринку України організація Укрдержстрах, яка діяла в системі державного страхування, вже не повністю визначає страхову політику. Поряд з державним страхуванням в Україні виникло і розвивається страхування, що здійснюється акціонерними товариствами, кооперативними та іншими організаціями. Державна форма страхування відображає відносини між державною страховою організацією і застрахованим. Це форма страхування може здійснюватись як в умовах абсолютної монополії держави на проведення всіх видів страхування, так і тоді, коли немає будь-якої державної страхової монополії. На сучасному етапі спостерігається тенденція до розвитку недержавного варіанта страхування в Україні. Звичайно, не виключається і пріоритет держави в проведенні деяких видів обов'язкового страхування.

Що ж являють собою недержавні варіанти страхування?

Під акціонерною формою страхування розуміється така організація страхової діяльності, коли страховиками виступають акціонерні товариства, що формують свій статутний фонд шляхом випуску переважно акцій (інколи облігацій). Така форма дозволяє засновникам з відносно невеликими власними коштами за рахунок залучення грошових ресурсів забезпечити швидше зростання обсягу страхових операцій.

Взаємне страхування - така організаційна форма відносин, коли кожний застрахований є одночасно і членом страхового товариства, тобто всі разом вони створюють об'єднання з метою забезпечення взаємодопомоги. Для цієї форми страхування властива менша комерційна зацікавленість у кінцевих результатах, ніж для акціонерного страхування.

Аналогічний зміст із взаємним страхуванням має кооперативна форма його організації.

Можна передбачити, що по мірі оформлення страхового ринку України на ньому будуть на рівноправних засадах діяти державні, акціонерні та взаємні страхові товариства.

Це зумовить конкуренцію між страховиками щодо залучення коштів бажаючих застрахуватись, створення їм зручних умов, вигідне інвестування частини страхового фонду з метою досягнення високих кінцевих результатів. Звичайно, конкуренція, як правило, стосується добровільного страхування.

Враховуючи, що страхування - особлива сфера фінансового кредиту фізичних осіб, воно має бути надійним і гарантованим. Це зумовлює необхідність використання як загальноприйнятих, так і особливих важелів державного управління, відповідної юридичної бази.

В практиці розрізняються дві основні форми страхування: обов'язкова й добровільна. Під обов'язковим страхуванням розуміється обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного страхувальника, але й державні інтереси. Йдеться про те, що обов'язкова форма страхування стосується пріоритетних об'єктів страхового захисту. Тому соціальне страхування окремих сільськогосподарських тварин у громадян, житлових будівель, пасажирів та деякі інші види страхування в Україні є обов'язковими.

Обов'язкова форма страхування базується на кількох принципах. Воно регулюється законодавчими актами, згідно з якими страховик зобов'язаний прийняти до страхування певні об'єкти, а страхувальники вносити визначені страхові платежі. У законодавстві встановлюється: сукупність об'єктів, що підлягають обов'язковому страхуванню; порядок обчислення величин тарифних ставок або середніх їх розмірів з наданням права їхньої регіональної диференціації; періодичність сплати страхових внесків; обсяг страхової відповідальності; рівень страхового забезпечення. Зазначаються також основні права та обов'язки сторін щодо дотримання умов договору страхування.

Для обов'язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об'єктів, які законодавством України віднесено до неї. Щоб реалізувати цей принцип, страхові організації щорічно здійснюють по всій країні реєстрацію наявних об'єктів, перевіряють правильність нарахування страхових платежів та вчасність виплати їх. Принципом обов'язкової форми страхування є поширюваність її на об'єкти, вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В його обов'язки не входить повідомляти страховому органу про появу в господарстві нового об'єкта. Під час чергової реєстрації цей об'єкт буде враховано, а страхувальника ознайомлено з величиною страхових внесків і строками сплати їх.

Добровільне страхування, на відміну від обов'язкового, спирається на волевиявлення страхувальника. Форма добровільного страхування реалізується за певними принципами: застосовуються як законодавчі норми, так і добровільні засади, в законодавчому порядку встановлюються об'єкти страхування, що підлягають добровільній формі, та його найбільш загальні умови. Конкретні ж особливості щодо змісту та специфіки укладання й виконання страхових договорів розробляються страховою організацією. Добровільність цієї форми страхування стосується лише страхувальників, бо страховик неправомірний відмовити в страхуванні об'єктів, якщо немає порушення законодавства. Для добровільного страхування властиве неповне охоплення об'єктів, тому що не