Джерела права (поняття, види)

ПЛАН

1. Поняття джерела права

Поняття форми і джерела права мають різне значення і ототожнювати їх не можна. Термін джерела права має бага-то значень:

а) його розуміють як сили, які творять право, наприклад, джерелом права можна вважати волю Бога, волю народу. правосвідомість, ідею справедливості, державну владу. Вони можуть мати матеріальний і ідеальний зміст;

б) матеріали, покладені в основу того чи іншого законо-давства. Наприклад, римське право послужило джерелом для німецького цивільного кодексу; праці вченого Потьє — для французького кодексу Наполеона, Литовський Статут — для Уложенія Олексія Михайловича в царській Росії; ідеї право-вої держави послужили джерелом для підготовки нової Кон-ституції України і інших конституційних законів;

в) до джерел права відносяться історичні пам'ятники, які колись мали значення діючого права. Наприклад, Руська Правда, яка була основним законом в Київській Русі. Зако-ни Хаммурапі в стародавньому Вавілоні тощо.

г) під джерелами права також розуміють засоби пізнання Наприклад, іноді говорять, що право можна пізнати із закону

В минулому і сьогодні до поняття «джерело права» підхо-дять, по суті, з двох позицій:

1) його розуміють як матеріальне джерело права — звідки йде зміст норми або правотворча сила; наприклад, державна влада. Парламент, Верховна Рада України, Президент Ук-раїни, судові органи;

2) формальне джерело права — спосіб вираження змісту правил поведінки або те, що дає правилу загальнообов'яз-ковий характер.

Багатогранність терміну «джерело права» вимагає теорію права обійти його і замінити іншим терміном — «форми права». Форми права — це по суті різні види права, які скла-лись історично і які вибирає держава, відрізняються вони по способу оформлення змісту норм права. Це зовнішня форма існування змісту норм права.

Таким чином, форма права — це зовнішнє оформлення змісту загальнообов'язкових правил поведінки, які офіційно встанов-лені або санкціоновані державною владою або загальновизнані суспільством — правові звичаї, рішення, прийняті на всенарод-них і місцевих референдумах.

2. Види і характеристика джерел права

Історія знає чотири види форм права:

1) правовий звичай;

2) правовий прецедент;

3) нормативно-правовий акт;

4) договір із нормативно-правовим змістом

1) Правовий звичай — це історично обумовлене неписане пра-вило поведінки людей, яке ввійшло в звичку в силу багаторазо-вого його застосування на протязі тривалого часу життя сус-пільства.

Правовий звичай, як правило, санкціонується державною владою, і цією ознакою він відрізняється від моральних, ре-лігійних і побутових звичаїв. Іноді буває надзвичайно важко сказати, являється той чи інший звичай правовим. Наприк-лад, звичай «кровної помсти» — принцип таліону — «зуб за зуб», «око за око». В останні часи цей звичай офіційно нія-кою державою не підтримується, разом із тим він існує в багатьох народів. В минулі століття був розповсюджений зви-чай — виклик на дуель за образу честі і гідності особи. Цей звичай існував тривалий час, поки суспільство і держава не переконались, що він наносить велику шкоду, тому був за-боронений в царській Росії і в інших країнах світу. Правові звичаї відрізняються від інших соціальних звичаїв тим, що в них виражаються суб'єктивні права і обов'язки учасників суспільних відносин, які не закріплені в нормативно-право-вих актах.

В Україні правові звичаї були надзвичайно розповсюджені, починаючи з давніх часів, особливо в період козацької рес-публіки на Запоріжжі і до 20-х років XX століття. Багато при-кладів правових звичаїв приведено в творі Пантелеймона Куліша «Чорна Рада». Вони стосувались організації прове-дення козацької ради, виборів кошового отамана, Гетьмана, призначання покарань козакам, які порушували військову дис-ципліну, займались крадіжками чи не віддавали боргу.

В роки Радянської влади правові звичаї були замінені сис-темою писаного права — нормативно-правовими актами. В останні роки знову з'являється інтерес до цієї форми права, яка, по суті, зв'язана з природними правами людини і обу-мовлена системою місцевого самоврядування.

2) Правовий прецедент. Ця форма права найбільш розпов-сюджена в англосаксонській системі права, в країнах Бри-танської співдружності, США.

В цих країнах існує дві форми права: нормативно-правовий акт і правовий прецедент, який домінує над нормативними актами. Закони і інші нормативні акти являються лише осно-вою для формування правового прецеденту і вирішення кон-кретних справ. Це дає можливість, опираючись на закони, шліфувати систему права, пристосовувати її до нових умов

Термін «прецедент» означає вперше. Правовий прецедент — це така форма права, коли конкретному рішенню суду чи адміністративному органу надається нормативний характер. і воно являється загальнообов’язковим для всіх аналогічних справ В залежності від того, хто приймає це рішення, правовий прецедент поділяється на судовий і адміністративний. Пра-вовий прецедент іноді називають правом, яке створене су-дом. В США, наприклад, кожний рік видається близько 450 томів, в яких публікуються такі норми права. Ця форма пра-ва майже недоступна для більшості населення країни, ос-кільки їх надзвичайно багато. Ними можна користуватися коли використовується електронно-обчислювальна техніка. Правовий прецедент в США і Англії має свої відмінності.

В більшості країн світу ця форма права не прижилась або офіційно не визнається. В колишньому Радянському Союзі і в Україні правовий прецедент офіційно не визнається як форма права, хоча в окремих Постановах Пленуму Верхов-ного Суду України по конкретних справах, які являються загальнообов'язковими для всіх судів, можна знайти не тільки роз'яснення діючого законодавства, але і нові норми або частину норми права. Офіційно вважається, що суд не мар права творити нові норми права, займатись правотворчістю а лише роз'яснювати, тлумачити норми закону і практику його застосування.

До правового прецеденту можна віднести, в певній мірі, рішення Верховної Ради України про надання Кримській