К/р судові та правоохоронні органи

Зміст

1. Правоохоронна та правозастосовна діяльність їх ознаки

Правоохоронна діяльність проявляється в організа-ції охорони правових норм від правопорушень, у контролі й нагляді за здійсненням законності, дис-ципліни і правопорядку.

Правозастосовна діяльність — застосування право-вих норм і винесення обов'язкових для виконання індивідуально-правових рішень.

У сучасній літературі поняття "правоохоронна діяльність" визначається по-різному. В основі різ-них визначень лежить наявність державних і недер-жавних суб'єктів такої діяльності. Більшість авторів уважають, що правоохоронна діяльність може здій-снюватися не тільки державою, її органами, посадо-вими особами та іншими державними організація-ми, а й недержавними структурами.

Немає єдиного підходу і до характеристики місця й ролі правоохоронної діяльності в системі інших правових форм діяльності держави зі здійснення її функцій.

Нас цікавить правоохоронна діяльність, що здій-снюється державними і недержавними суб'єктами правоохоронних органів, насамперед силовими струк-турами, судовими органами і адвокатурою.

Ознаки правоохоронної діяльності:

в її основі — завдання з розгляду юридичної справи;

вона здійснюється компетентними державними і недержавними суб'єктами, коло яких визна-чається чинними законодавчими актами;

використовуються різні форми реалізації право-вих норм;

приймаються відповідні процесуальні акти реа-лізації, що мають офіційний характер і передба-чену законодавством форму;

вона реалізується в чітко визначеній проце-суальній формі та з використанням різноманіт-них юридичних методів.[6,c.124]

Звідси, правоохоронна діяльність — це закріпле-ні чинними процесуальними нормами діяння ком-петентних суб'єктів державних і недержавних організацій та їхніх посадових осіб із розгляду юридичних справ, охорони й захисту суспільних відносин від правопорушень і прийняття спеці-альних актів реалізації матеріальних правових норм й метою забезпечення законності та охоро-ни правопорядку.

Застосування норм права є особливою формою його реалізації. Це — державно-владна, організацій-на діяльність компетентних органів держави й поса-дових осіб із реалізації правових норм стосовно кон-кретних життєвих випадків через винесення індиві-дуально-конкретних правових наказів (приписів).

Для цієї форми реалізації характерними є специ-фічні ознаки, а саме:

цей вид діяльності здійснюється компетентними органами, що наділені державно-владними пов-новаженнями;

застосування права здійснюється в чітко визна-чених законом процесуальних формах;

вона має державно-владний характер: рішення ухвалюється на підставі однобічного волевияв-лення компетентного органу; правові приписи обов'язкові до виконання та в необхідних ви-падках забезпечуються примусовою силою дер-жави;

це організуюча діяльність, оскільки створює відповідні умови для більш повної реалізації правових норм;

вона відображає елементи творчості, що означає неформальність рішення у кожному конкретно-му випадку;

зміст діяльності полягає у винесенні індивіду-ально-конкретних, зазвичай обов'язкових до ви-конання, рішень, які за сутністю відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових актів);

у цій діяльності органи правозастосування ви-ступають суб'єктами управління; особи, віднос-но яких застосовується право, — об'єктами уп-равління; винесені рішення (правозастосовні ак-ти) — засобами управління.

Випадки реалізації права у формі застосування:

коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадо-вих осіб (призов на дійсну військову службу, за-рахування до навчального закладу, зайняття но-вої посади);

за наявності спору чи якихось перепон на шляху до здійснення суб'єктивного права (розділ майна подружжя в судовому порядку, спір із приво-ду права на спадщину);

коли особа притягається до юридичної відпові-дальності за скоєне правопорушення.

До правозастосовної діяльності ставляться такі вимоги:

законність (здійснення в суворо встановленому законодавством порядку);

обґрунтованість (винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обста-вин справи);

доцільність (урахування особливостей конкрет-ної ситуації, за якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, стосовно до якої виноситься рішення);

справедливість (рішення ухвалюється на підста-ві норм права, але до уваги беруться й існуючі в суспільстві норми моралі).

Правозастосовна діяльність здійснюється у пев-них стадіях:

аналіз фактичних обставин юридичної справи або встановлення юридичне значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психічне ставлення суб'єктів до скоєно-го та ін.);

вибір, аналіз і тлумачення правової норми (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація — оцінювання конкрет-ної життєвої ситуації з боку права. Потім ро-биться аналіз відносно справжності правової норми, вивчається та роз'яснюється її зміст);

ухвалення рішення (ця стадія передбачає вине-сення суб'єктом правозастосування індивідуаль-но-конкретного рішення про взаємні права та обов'язки тих осіб, які можуть або мусять реалі-зувати норму права. Таке рішення повинно ма-ти свій зовнішній вираз в усній чи письмовій формі, яка є найбільш поширеною. Письмова форма передбачає видання правозастосовного акта, де знаходить своє закріплення рішення компетентного органу.

Правозастосовний акт — індивідуально-кон-кретний, державно-владний припис, винесений від-повідним органом унаслідок вирішення юридичної справи.

2. Національне центральне бюро Інтерполу в Україні його місце і завдання

Національне центральне бюро Інтерполу (Укрбюро Інтерполу) представляє Україну в Міжнародній організації кримінальної поліції - Інтерполі та є центром координації взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами зарубіжних держав щодо ведення боротьби із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни.

Повноваження Укрбюро Інтерполу покладаються на МВС, у рамках якого створюється робочий апарат Бюро.

Укрбюро Інтерполу у своїй діяльності керується Конституцією України ( ) і законодавчими актами України щодо боротьби із злочинністю, міжнародними договорами України, Статутом та іншими нормативними документами Інтерполу, нормативними актами МВС, а також Положенням «Про Національне центральне бюро Інтерполу».

Основними завданнями Укрбюро Інтерполу є:

координація діяльності правоохоронних органів країни у боротьбі із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни;

забезпечення взаємодії з Генеральним секретаріатом та відповідними органами держав - членів Інтерполу в боротьбі із злочинністю;

оцінка рівня поширення в