Встановлення єдиних чи диференційованих ставок має одну мету - створення або однакових, або різних умов оподаткування для всіх платни-ків відповідних податків. Так, в одних випадках, тільки єдина ставка ста-вить всіх платників у рівні умови, а диференційовані ставки створюють одним платникам пільгові, а іншим - більш жорсткі умови. Чи навпаки, диференціація ставок створює рівні умови платникам, як у платні за зем-лю, в залежності від місцезнаходження земельної ділянки.

За методом побудови податкові ставки поділяються на абсолютні (в гривнях на одиницю оподаткування) і відносні (у відсотках до об'єкта оподаткування в грошовому виразі). Відносні (відсоткові) ставки, в свою чергу, поділяються на постійні (незмінні), прогресивні і регресивні.

Постійні (незмінні) - це єдині ставки, які не змінюються в залежності від зміни розміру об'єкта оподаткування (ставки податку на додану вар-тість), їх застосування спрощує роботу по стягненню податків і ставить платників у рівні умови.

Прогресивні ставки - це такі ставки, розмір яких збільшується зі зро-станням обсягів об'єкта оподаткування (ставки стягнення прибуткового податку з доходів громадян). Прогресія ставок оподаткування може бути простою і ступеневою. При простій прогресії підвищена ставка застосо-вується до всього об'єкта оподаткування, в тому числі і в межах встанов-лених інтервалів його зростання (наприклад, установлення підвищених ставок утримання прибуткового податку з доходів громадян у залежності від його зростання по встановлених інтервалах). В останньому випадку для платника невигідно збільшувати об'єкт оподаткування, що перевищує той інтервал, з якого збільшується ставка тому, що сума податку значно зрос-те. При ступеневій прогресії підвищені ставки застосовуються не до всьо-го об'єкта оподаткування, а лише до тієї величини, яка перевищує встано-влені інтервальні обмеження.

Регресивні ставки - це ставки, розмір яких знижується по мірі зрос-тання об'єкта оподаткування. При цьому сума податку з доходу встанов-люється в твердих сумах у залежності від розміру доходу.

В організації оподаткування прогресивні і регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і разом, у вигляді прогресивно-регресивної та регресивно-прогресивної шкали ставок.

Одиниця оподаткування - це одиниця виміру об'єкта оподаткування. Вона має фізичний (гектар, квадратний метр) і вартісний виміри (в грив-нях). Наприклад, при розрахунку плати за земельну ділянку, яка входить до складу населених пунктів, одиницею оподаткування є гектар, соті гек-тара, квадратні метри. У цьому випадку, якщо має місце фізичний вимір, одиниця оподаткування більш точно відображає об'єкт оподаткування, а відповідно, вона більш доступна і проста в підрахунку плати за землю. Грошовий вимір об'єкта оподаткування може бути безпосереднім (напри-клад, оцінка доходів платника податків) і опосередкованим (наприклад, при оцінці земель сільськогосподарського призначення за ринковими і нормативними цінами). Опосередкований грошовий вимір одиниці опода-ткування менш точний, оскільки він певною мірою відносний, бо може змінитися зі зміною цін. Тому, де це можливо, при оподаткуванні необхід-но встановлювати одиницю оподаткування в фізичному вимірі, що буде сприяти більш реальному підрахунку податків.

Податкова квота - це частина податку в доході платника. Виража-ється вона як в абсолютному, так і у відносному підрахунку, її значення полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. В той же час включення податкових квот до доходу платника значно знижує можли-вість використання податків як фінансових важелів. Виходячи з цього в практиці оподаткування податкові квоти законодавче не встановлюються.

Податковий період (період оподаткування) - це період часу, за який відбувається оподаткування.

Суттєвим регулятором економічних умов платників податків є пільги по податках. Вони виражаються в повному або частковому звільненні пла-тників від сплати податків. Пільги встановлюються в законодавчому по-рядку по окремих видах податків або платників з урахуванням їх плато-спроможності, соціального значення товару, що оподатковується.

У практиці оподаткування застосовується такі види пільг: неоподат-кований мінімум об'єкта оподаткування (наприклад, при утриманні подат-ків із зарплатні); звільнення від сплати податків окремих юридичних і фі-зичних осіб; зниження податкових ставок для окремих платників податків; зменшення об'єкта оподаткування за рахунок вилучення з нього окремих видів пільг (зменшення оподаткованого доходу на суму емісійного доходу при підрахунку податку на прибуток або звільнення від сплати податку на землю заповідників, ботанічних садів, зоологічних парків, науково-дослідних закладів сільськогосподарського профілю і т.д.).

1.3. Класифікація податків

Податки класифікуються за різними ознаками, а саме:

за формою оподаткування – прямі та непрямі податки.

за економічним змістом об’єкта оподаткування – податки на доходи, податки на майно, податки на споживання, рентні та ресурсні платежі.[35]

в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють – загально державні та місцеві податки.

за способом їх стягнення (в залежності від територіального
рівня);

в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

в залежності від встановленого порядку використання;

за суб’єктом оподаткування.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі – це податки, які держава стягує безпосередньо з доходів або майна платника податку. До них належить: податок на прибуток підприємств і організацій, прибутковий податок з доходів громадян, податок на промисел

Непрямі – це податки, які встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. До них належать: податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито тощо.

На території України справляються