Позитивна відповідальність в галузі екологічного інформування реалізується в регулятивних еколого-інформаційних відносинах, а формою реалізації зазначених еколого-інформаційних правових норм є виконання та додержання належних „позитивних юридично значимих дій зобов'язаних осіб, у яких активно реалізується їх спеціальна правосуб'єктність" [44, с. 188].

У проекті закону про екологічну інформацію пропонується закріпити такі положення: "З метою гарантування вільного доступу громадян до інформації про стан довкілля та його вплив на здоров'я населення, про якість харчових продуктів та предметів побуту держава забезпечує: організацію Єдиної державної екологічної інформаційної системи; створення екологічних інформаційних фондів на місцевому, регіональному та державному рівнях, а також технічних засобів їх забезпечення; створення системи нормативно-правового забезпечення здійснення екологічного інформування; здійснення державного контролю за дотриманням юридичними і фізичними особами вимог законодавства щодо екологічного інформування; притягнення до відповідальності винних у порушенні законодавства про екологічну інформацію осіб.

Юридичні і фізичні особи, діяльність яких може або негативно впливає на стан навколишнього середовища, життя та здоров'я громадян, якість харчових продуктів та предметів побуту зобов'язані:

здійснювати ведення первинного обліку використання природних ресурсів, шкідливих викидів і скидів у навколишнє середовище, спостереження за станом виробничого середовища, контроль за Джерелами підвищеної екологічної небезпеки;

своєчасно готувати і передавати спеціально уповноваженим органам та громадянам і їх об'єднанням статистичну звітність в галузі використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки;

забезпечувати доступ громадськості на територію підприємств, установ, організацій різних форм власності з метою одержання інформації про вплив об'єктів на довкілля, життя та здоров'я громадян;

терміново інформувати громадськість, органи державного управління та місцевого самоврядування про можливість чи настання надзвичайних ситуацій та заходи по їх ліквідації;

нести юридичну відповідальність та компенсувати шкоду, заподіяну внаслідок неповідомлення про вплив їх екологічно небезпечної діяльності.

Відповідно другу групу правових норм, у яких реалізується ретроспективна (негативна) відповідальність у галузі екологічного інформаційного забезпечення складають норми екологічного, інформаційного законодавства, законодавства про охорону здоров'я, про захист прав споживачів, адміністративного, кримінального та інших галузей законодавства, які визначають склади еколого-інформаційних порушень у цій галузі та не завжди передбачають санкції за невиконання чи порушення встановлених і конкретизованих обов'язків і заборон у правових нормах першої групи. Така відповідальність встановлюється законодавством за негативну поведінку (дію чи бездіяльність) різних суб'єктів еколого-інформаційних відносин, Що стають неадекватними загальнообов'язковому порядку екологічного інформаційного забезпечення.

Ефективність негативної відповідальності в галузі еколого-інформаційного забезпечення в значній мірі залежить від ефективності та досконалості її правового регулювання, а саме: 1) від того, наскільки досконало у правових нормах визначається еколого-інформаційна відповідальність у її позитивному значенні; 2) наскільки чітко визначені у цих нормах склади правопорушень у галузі додержання вимог щодо надання екологічної інформації; 3) яка система санкцій за ці порушення визначається в законодавстві; 4) який існує механізм їх застосування до винних осіб.

З урахуванням загальних підходів, підставою для притягнення до юридичної відповідальності в цій галузі доцільно визначити еколого-інформаційне правопорушення, яке входить до правопорушень у галузі екології та яке є винною, протиправною, екологічно небезпечною дією чи бездіяльністю, що посягає на встановлений порядок у сфері екологічного інформаційного забезпечення, порушує екологічні права та інтереси людини і суспільства, вимоги щодо раціонального використання природних ресурсів, охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Суб'єктами такого правопорушення можуть бути як фізична (посадова й службова) особа, так і юридична особа (державний орган, засіб масової інформації), які мають право- та дієздатність ( у випадках фізичних осіб як винних - ще й осудність). Суб'єктивними ознаками виступають вина у формі навмисності чи необережності.

Об'єктом посягання виступають життя та здоров'я людини, а також природні ресурси, яким зазначеними правопорушеннями завдається майнова чи моральна й шкода.

Доцільно зазначити, що еколого-інформаційні правопорушення можуть мати місце у будь-яких правоохоронних відносинах, але особливе місце вони займають у забезпечувальних відносинах, завдяки яким здійснюється захист порушених екологічних прав і інтересів людини, що охороняються законом. При цьому вважливим є встановлення факту невиконання обов'язків щодо здійснення еколого-інформаційної діяльності, що суперечить вимогам законодавства і виступає об'єктивним проявом правопорушення у цій галузі. Як юридичний факт, при якому змінюються або виникають нові еколого-інформаційні відносини, таке правопорушення повинно бути пов'язане з реалізацією права на екологічну інформацію на будь-якій стадії екологічного інформування. Саме в цьому значенні юридична відповідальність повинна розглядатися гарантією реалізації права громадян на екологічну інформацію.

Важливим, на нашу думку, є визначення місця охоронювальних еколого-інформаційних відносин, у яких реалізується негативна відповідальність, у загальній і еколого-інформаційних відносин. По-перше, відповідальність у цій галузі наставати лише при умові вчинення протиправної дії чи бездіяльності саме у процесі еколого-інформаційного забезпечення (здійснення екологічного інформуван-ня). По-друге, реалізація такої відповідальності здійснюється в межах саме захисних правовідносин, що виникають з факту скоєння саме екологічно-інформаційного правопорушення, а не будь-якого іншого. При цьому охоронювальні відносини доцільно розглядати як такі, що є похідними від регулятивних еколого-інформаційних відносин, які є первинними, та як такі, що існують паралельно з ними.

Виходячи з вищезазначеного, відповідальність у галузі еколого-інформаційного забезпечення (права на екологічну інформацію), можна розглядати як міжгалузе-вий вид юридичної відповідальності. З об'єктивної точки зору юридичну відпові-дальність за еколого-інформаційне правопорушення можна визначити як комплексний інститут екологічного права, що включає в себе сукупність правових норм, які спрямовані на забезпечення та охорону встановленого порядку