Законодавством передбачено надання періодичної інформації. Так, постанова № 100 встановлює перелік державних органів і конкретні строки, в які вони повинні надавати відповідну інформацію органам охорони здоров'я і охорони довкілля, а також строки обнародування узагальненої комплексної інформації через республіканські і місцеві газети, радіо і телебачення (по території України - двічі на рік, по областях один раз у місяць). Щоправда, ні на державному, ні на місцевому рівнях ця постанова не виконується.

Громадяни, громадські організації і державні органи при потребі можуть звертатися з вимогою про надання інформації, яка їх цікавить Механізм одержання в таких випадках екологічної інформації є предметом окремого дослідження.

Екологічну інформацію можна поділити на комплексну і індивідуальну. Такий поділ відображає її зміст. Зокрема, в комплексній інформації міститься вся система необхідних інформаційних компонентів.

В залежності від території, якої стосується екологічна інформація, можна розрізняти інформацію загальнодержавного, регіонального і локального характеру.

Умовно екологічну інформацію можна поділити на позитивну і негативну. Якщо представлені відомості характеризують стан довкілля чи його окремих компонентів як такий, що відповідає встановленим екологічним нормам і не є небезпечним для життя і здоров'я населення, то цю інформацію можна назвати позитивною. Якщо ж виявлено небезпеку для людей, наявність шкідливих джерел впливу, перевищення екологічних нормативів, така інформація - негативна.

Важливу соціальну, профілактичну, виховну роль відіграє еколого-правова інформація, її змістом є відомості про екологічні правопо-рушення, роз'яснення їх змісту, дані про притягнення до юридичної відповідальності осіб, які їх вчинили, про існуючі екологічні вимоги, норми і стандарти, еколого-правові нормативні акти тощо.

Згідно із Законом України "Про інформацію" за режимом доступу вся інформація ділиться на відкриту та інформацію з обмеженим доступом, яка, в свою чергу, може бути конфіденційною чи таємною. При цьому треба мати на увазі те, що ст.6 Закону України "Про державну таємницю" закріплює: "Не може бути віднесена до державної таємниці інформація про стихійні лиха, катастрофи та інші надзвичайні події, що загрожують безпеці громадян; про стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей" [18]. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 року "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці" до таких відомостей відносить інформацію про забруднення навколишнього природного середовища [31]. П.4ст. 4 вищезгаданої Конвенції ООН закріплює досить широкий перелік підстав для відмови в наданні екологічної інформації, зокрема, якщо її розголошення може негативно вплинути на конфіденційність комерційної та промислової інформації, що може сприяти зловживанням з боку службових осіб. Але разом з тим Конвенцією допускається розкриття конфіденційної інформації, коли її нерозкриття може заподіяти більшу шкоду громадським інтересам, ніж шкода, яка може бути заподіяна розкриттям такої інформації.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" говорить про право на одержання "повної" та "достовірної" інформації. Ці поняття є оціночними і, як зазначає Т.Слинько, "повнота екологічної інформації визначається параметрами кожної конкретної ситуації" [66, с.26]. Повнота інформації означає, що відомості, які в неї входять, є вичерпними, в них повною мірою відображені всі сторони впливу на довкілля, його стан тощо. Достовірною є та інформація, яка відповідає об'єктивно існуючому стану природи і людей, що в ній існують. Вона базується на наукових спостереженнях, одержаних з допомогою спеціальних приладів, аналізів і інших засобів. Хоча, як вже було сказано, повнота і достовірність інформації може бути реально визначена у кожному конкретному випадку, державним органам доцільно було б розробити методичні критерії змісту такої інформації щодо різних джерел впливу.

Нормальне функціонування відносин з екологічного інформування неможливе без становлення системи моніторингу і єдиної екологічної інформаційної системи. Питання про необхідність створення "банків інформації", єдиних централізованих інформаційних систем піднімалось вже давно [69]. Адже часто самі державні органи не мають необхідної інформації. Відсутність єдиної інформаційної системи приводить до дублювання інформації, збирання відомостей, які раніше були одержані, але знищені, або невідоме їх місцезнаходження. На практиці може виникнути ситуація, коли про один і той же об'єкт існує інформація з різних джерел і часто суперечлива (наприклад, державних природоохоронних органів, самого підприємства, громадського природоохоронного об'єднання). Як бачимо, питань і проблем у галузі екологічного інформування досить багато і вони потребують належного регулювання і вирішення.

Питання повноти, об'єктивності, достовірності і оперативності інформації мають принципове значення. Правове регулювання і послідовне здійснення принципу доступності і відкритості екологічної інформації сприятиме, з одного боку, посиленню відповідальності державних органів при прийнятті ними екологічно значущих рішень і господарюючих суб'єктів при здійсненні ними шкідливого впливу на довкілля, а з іншого - впливатиме на усвідомлення громадськістю наслідків антропогенного впливу на природу і цим самим стимулюватиме їх активність.

Глава 1.2. Орхуська конвенція про доступ до інформації.

Відповідно до ст. 4 Конвенції „Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” кожна із сторін повинна гарантувати, що за умов виконання пунктів цієї статті державні органи у відповідь на запит про надання екологічної інформації надаватимуть громадськості таку інформацію в рамках національного законодавства; включаючи, за наявності запиту і у відповідності до підпункту b) копії фактичних документів, які містять або охоплюють таку інформацію:

a) без необхідності формулювати свою зацікавленість;

b) у формі, відповідно до запиту, якщо тільки:

державний орган не має підстав надати її в іншій формі, причому повинні бути вказані причини, що виправдовують надання інформації