Наявність достатньої зацікавленості та факт порушення того чи іншого права визначаються згідно з положеннями національного законодавства і залежно від мети надання зацікавленій громадськості широкого доступу до правосуддя в рамках цієї Конвенції.

Положення пункту 2 ст. 9 Конвенції однак не виключають можливості використання процедури попереднього перегляду адміністративним органом, і не зачіпають вимоги з вичерпання адміністративних процедур перегляду перед зверненням до судових процедур перегляду в тих випадках, коли така вимога передбачена національним законодавством.

Окрім процедур перегляду, передбачених вище пунктами 1 і 2 ст. 9 Конвенції, і без їх порушення, кожна із сторін забезпечує представникам громадськості, коли вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, якщо такі існують, доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, котрі порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.

Для підвищення ефективності дії положень статті 9 кожна із сторін повинна забезпечити надання громадськості інформації про доступ до адміністративних і судових процедур перегляду рішень, а також розглядає питання із створення відповідних механізмів надання допомоги для усунення або послаблення фінансових чи інших перешкод на доступ до правосуддя.

Розділ ІІ. Механізм реалізації права на екологічну інформацію.

Глава 2.1. Шляхи забезпечення доступу до екологічної інформації.

Чинна Конституція містить три важливі різновиди організаційних способів юридичного забезпечення права громадян на екологічну інформацію, від дії яких залежить ступінь його реальності: по-перше, це створення і встановлення компетентності органів держави, які в залежності від їх повноважень, забезпечують правову організацію реалізації цього права; по-друге, це закріплення принципів і основ процедурно-процесуального порядку реалізації, охорони та захисту права на екологічну інформацію; по-третє, це встановлення відповідальності за порушення законодавства про екологічну інформацію. Проведемо аналіз зазначених способів.

В юридичній літературі зазначається, що найактивніша роль у практичній реалізації конституційних прав і свобод громадян відводиться органам держави, правотворча, правореалізаційна та правоохоронна діяльність яких спрямована на забезпечення цих прав [65, с 10]. Адже, по суті, механізм реалізації будь-якого права складається з двох обов'язкових стадій: а) волевиявлення громадянина та б) офіційної реакції на це волевиявлення з боку уповноваженого органу держави чи посадової особи [71, с. 62].

Такі положення дають можливість визначити зміст правової організації реалізації права громадян на екологічну інформацію як юридичне значимі дії по: а) визначенню в законодавчому порядку уповноважених в сфері забезпечення цього права органів, їх структури та наділення їх відповідною компетенцією; б) виконанню юридичних обов'язків по забезпеченню його реалізації; в) створенню умов для його реалізації; г) постійному спостереженню за реалізацією цього права; д) його охороні; е) застосуванню санкцій у випадках порушення права на екологічну інформацію.

Перший елемент змісту правової організації реалізації права громадян на екологічну інформацію вказує на правотворчу діяльність, в якій уособлюється Діяльність Верховних Рад України та Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Вона повинна спрямовуватись на розробку проектів законів про Право на екологічну інформацію та його гарантії (статті 92, 138, 143) Конституції України), про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про Кабінет Міністрів України тощо.

Правотворча діяльність повинна спрямовуватися на недопущення колізій в законодавстві про екологічну інформацію.

Правореалізаційна діяльність є прямим продовженням правотворчої діяльності і уособлює в собі визначену в законодавчому порядку діяльність державних та самоврядних органів, громадських організацій та посадових осіб по забезпеченню прав людини і громадянина.

Організаційні структури реалізації екологічного інформування чітко визначені нормативних актах, але в той же час вони досить неоднорідні, їх наявність зумовлена важливістю і актуальністю еколого-інформаційних проблем, широким спектром різноманітних видів екологічної інформації.

З урахуванням визначених в еколого-правовій літературі поняття та класифікації видів і органів управління в галузі екології [44], управління в галузі забезпечення права на екологічну інформацію доцільно розглядати як врегульовані правовими нормами суспільні еколого-інформаційні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, що спрямована на забезпечення інформації про використання природних ресурсів, їх відтворення та охорону, охорону інших природних комплексів, охорону довкілля та забезпечення екологічної безпеки. За суб'єктним складом таке управління можна поділити відповідно на державне, самоврядне та громадське, а за функціями управління - на загальне та спеціальне.

З огляду на це, розглянемо органи, які спроможні забезпечити це право та їх повноваження у цій сфері.

2.1.1. Органи загального державного управління.

Відповідно до конституційних засад гарантом прав і свобод людини і громадянина, в тому числі і права на екологічну інформацію виступає Президент України. Як глава держави він забезпечує національну, в тому числі економічну, інформаційну та екологічну безпеку, очолює Раду національної безпеки і оборони України, звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє, в тому числі екологічне і зовнішнє становище України тощо. Бажано було б у проекті закону про екологічну інформацію конкретизувати таке звернення у формі Національної доповіді про екологічний стан у державі. Адже ще на Стокгольмській Конференції ООН з проблем оточуючого людину середовища 1972 р. рекомендовано було урядам держав-учасниць готувати щорічні національні доповіді з питань навколишнього середовища[42]. Інші міжнародні документи пропонують вдосконалювати поширення екологічної інформації як шляхом підготовки регулярних доповідей про стан навколишнього середовища, так і шляхом підготовки загальноєвропейських доповідей про стан довкілля[40].

Важливим органом при цьому доцільно назвати Раду національної безпеки та оборони України, яка діє відповідно до