Курсова робота на тему:

“Скоєння злочину з прямим умислом”

ПЛАН

ВСТУП................................................................................................................3

І. ФОРМИ ВИНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ.................4-10

ІІ. ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ ПРЯМОГО УМИСЛУ.....................................11-19

1) ФОРМУЛА ПРЯМОГО УМИСЛУ......................................................11-18

ВИДИ ПРЯМОГО УМИСЛУ..............................................................18-19

ІІІ. МОТИВ ТА МЕТА ЯК ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ПРЯМОГО УМИСЛУ...................................................................................................20-22

ВИСНОВКИ.....................................................................................................23

СПИСОК НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................................................................24-25

ВСТУП.

Вчинення злочину з прямим умислом – це, на нашу думку, найнебезпечніше діяння з боку правопорушника. Це можна пояснити зокрема тим, що особа, яка вчиняє злочин з такою формою вини, завжди характеризується негативно. У такої людини складається певна психічна установка на свідому злочинну діяльність. Крім цього, вчинення таких злочинів ускладнює їх розслідування. Оскільки вони наперед плануються, до їх вчинення ретельно готуються та вчиняють необхідні дії для приховання їх результатів.

Саме тому це питання вимагає дослідження на теоретичному рівні. Для його дослідження, на нашу думку, перш за все необхідно звернути увагу на поняття вини та її форм як суб’єктивної сторони складу злочину. Лише давши визначення різних форм психічного ставлення людини до того чи іншого діяння, можна говорити про поняття прямого умислу, його формулу, види, дослідити практичне значення відмежування його від інших форм вини у Кримінальному праві України. Крім цього дослідження також вимагають такі, на нашу думку, характерні для прямого умислу ознаки, як мета та мотив вчинення злочину.

Слід також звернути увагу на відмінність правового закріплення поняття прямого умислу в Кримінальному кодексі УРСР в редакції 1960 року, та у нині чинному КК України, що у свою чергу повинно дати відповідь на питання про доцільність або необхідність такої регламентації.

І. Форми вини у кримінальному праві України.

Вчення про вину є одним із головних розділів науки кри-мінального права. Вина, її форми і види визнаються най-більш важливими ознаками складу злочину. Вина є обов'яз-ковою складовою частиною підстави кримінальної відпові-дальності. Згідно зі ст. 2 КК кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину. Вина є і підставою кримінальної осудності - ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і від-повідно до закону (ч. 2 ст. 2 КК, ст. 15 КПК).

Вина є підґрунтям і підставою суб'єктивної осудності, за якою ставитися в вину особі можуть лише такі вчинки (дії та їх наслідки), які усвідомлювались нею, у яких знайшли вираз її свідомість і воля . Людина не може бути відповідаль-ною за ті діяння, які не усвідомлювались нею і в яких не виявлялась її воля Діяння може бути поставлене в вину лише як вина волі,- писав Г. Регель. Див.: Гегель Г. В. Ф. Философия права- М., 1990-С. 161..

Кримінальне законодавство України виключає криміна-льну відповідальність невинних осіб - неосудних, малоліт-ніх і тих, що заподіяли шкоду невинно, а також об'єктивну осудність.

Об'єктивна осудність виключається тому, що вона при-пускає засудження лише за об'єктивно заподіяну шкоду, не враховуючи свідомості, інтелекту, волі.

Винність особи обґрунтовується свободою її волі, мож-ливістю у неї вибрати один із декількох варіантів поведін-ки. Якби у людини не було можливості вибору, то відпада-ло б питання про вину, відповідальність і покарання. Бо в чому була б тоді заслуга великих людей і винність небезпеч-них злочинців, якби їх поведінка була неминуче наперед визначеною і у них не було вибору діяти так чи інакше?

Визнання особи винною у вчиненні злочину тягне за со-бою багато істотних юридичних наслідків - арешт, пока-рання, судимість. Кожен такий наслідок у свою чергу тягне за собою важливі обмеження прав особи. Тому надзвичай-но важливою є вимога закону: «... щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден не-винний не був покараний» (ст. 2 КПК).

Вина визнається законом (ст. 23 КК) як психічне ставлен-ня особи до вчинюваного суспільне небезпечного діяння та його наслідків. Психічне ставлення суб'єкта до дії характе-ризується свідомістю чи відсутністю свідомості її суспільної небезпечності. Психічне ставлення суб'єкта до суспільне небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності полягає у передбаченні цих наслідків та в бажанні або у свідомому до-пущенні їх настання, або в легковажному розрахунку на їх відвернення, або в непередбаченні можливості настанні та-ких наслідків, коли вона повинна була і могла їх передбачи-ти. Головним у законодавчому визначенні як навмисної (ст. 24 КК), так і необережної (ст. 25 КК) вини є психічне ставлення особи до суспільне небезпечних наслідків її дії (бездії). Психічне ставлення суб'єкта до своєї дії (чи бездії) – це тільки частка інтелектуального моменту (усвідомлення суспільної небезпечності поведінки), тоді як психічне став-лення до наслідків цієї дії складає другу частину інте-лектуального моменту (передбачення настання наслідків) і весь вольовий момент (бажання або свідоме допущення чи легковажний розрахунок на відвернення таких наслідків).

Отже, форми і види вини визначаються законом, голо-вним чином, за ознакою психічного ставлення суб'єкта до настання суспільне небезпечних наслідків (передбачення, бажання чи свідоме допущення їх настання або легковаж-ний розрахунок на їх відвернення чи непередбачення при обов'язку і можливості передбачення). А вольова спрямо-ваність дій особи визначається виключно на підставі психіч-ного ставлення суб'єкта до настання злочинних наслідків.

Із вказаних законоположень виводиться важливий для практики висновок про те, що встановлювати вид і форму вини треба з урахуванням насамперед психічного ставлен-ня особи до суспільне небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності. Без встановлення психічного ставлення осо-би до настання суспільне небезпечних наслідків неможливо правильно визначити форму і вид її вини. А неправильне визначення вини