Незважаючи на чіткі і зрозумілі положення криміналь-ного закону, у юридичній літературі інколи даються необ-грунтовані і тому неправильні рекомендації визначення форм і видів вини. У деяких випадках вину, опріч закону, пропонується встановлювати без урахування психічного ставлення суб'єкта до настання суспільне небезпечних нас-лідків його дій чи бездії. Замість того, щоб у всіх випадках вчинення злочину з'ясувати психічне ставлення особи і до злочинних наслідків, часом обмежуються лише аналізом психічного ставлення особи до вчинюваних нею дій. Не-зважаючи на законодавчу вимогу встановити, наприклад, при навмисній вині вольовий момент умислу відносно зло-чинного наслідку, нерідко його визначають лише віднос-но дії Див.: Курс советского уголовного права. Часть Особенная.- М., 1970.- Т. 4.- С. 235, 238, 258. Науково-практичний коментар Криміналь-ного кодексу України.- Київ, Юрінком, 1997, с. 434, 600, 607, 634. Кримінальне право. Особлива частина. Підручник.- Київ, 1999, с. 278, 280, 281,408,411..

Визначення вольового моменту лише з урахуванням пси-хічного ставлення до дії не може бути правильним тому, що будь-яка дія психічно здорової (нормальної) людини є сві-домою і бажаною Див.: Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии - М„ 1946-С. 543; Спиркин А. Г. Происхождение сознания.- М., 1960.- С. 448; Запорожец А.В. Психология. - М., 1959-С. 165; Психология.-М., 1967-С. 79.. Психологією доказано, що людина, перш ніж вчинити дію, усвідомлює її. На дії людини завжди ле-жить відбиток її волі. Будь-яку дію людина чинить свідомо і за своєю волею, якщо тільки її воля не розладнана чи не спо-творена побічною силою. Тільки завдяки волевияву дія на-бирає характер людської поведінки. І саме тому будь-яка конкретна дія людини чиниться свідомо і бажано. Без ба-жання не чиниться жодна дія людини.

Стосовно суб'єктивної сторони злочину, ці положення психології означають, що вольова спрямованість діяння не має відмін у психічному ставленні суб'єкта до своєї дії. Во-но у всіх випадках однакове, тотожне і має формулу - усві-домлене бажання. При вчиненні як навмисного, так і не-обережного злочину суб'єкт однаково бажає вчинити конк-ретну дію (інакше він її не чинив би) і усвідомлює її прак-тичну сторону (лише її, бо без оцінки наслідків своїх дій не може бути і оцінки самих дій; дія оцінюється лише з ураху-ванням її наслідків).

У зв'язку з цим не можна погодитися з тим, що «умисел відносно наслідків виключається, якщо сама дія, яка їх ви-кликала, вчинена необережно...» Див.: Тишкевич Й. С. Условия й пределы необходимой обороны.— М., 1969.- С. 127..

Немає сумніву, що умисел неможливий при необереж-ному діянні, але ж і дію можна назвати необережною лише тоді, коли з'ясується психічне ставлення суб'єкта до нас-лідків. Без цього, оскільки будь-яка дія чиниться свідомо і бажано, дію неможливо визнати ні навмисною, ні необереж-ною. Якщо виключити психічне ставлення суб'єкта до нас-лідків своєї дії, то його психічне ставлення до конкретної дії (наприклад, до натиску на спусковий гачок рушниці) буде однаковим (ідентичним) як при необережному, так і при навмисному злочині. Наведене повною мірою відно-ситься і до усвідомлення суб'єктом суспільної небезпечно-сті своїх дій. Усвідомлювання суспільної небезпечності чи-нених дій виводиться лише із усвідомлення суспільної не-безпечності наслідків цих дій. «Дія не може вважатися усві-домленою, якщо не усвідомлений істотний наслідок чи ре-зультат цієї дії» Див.: Рубинштейн С. Л. Основи общей психологии.- С. 10..

Сама по собі дія, яка не народжує, не створює суспільне небезпечних наслідків, не може усвідомлюватися і оціню-ватися як суспільне небезпечна. Зрозуміло, що вчиняючи конкретні злочинні дії, суб'єкт усвідомлює їх суспільну небезпечність. Але оцінку своїм діям він дає (може дати) лише з урахуванням тих наслідків, які настали чи можуть настати і які при умислі та самонадіяності ідеально усвідом-люються ще до вчинення злочину. При злочинній недбало-сті суб'єкт не усвідомлює суспільної небезпечності своїх дій, оскільки він їх не передбачає, але має можливість пе-редбачити їх наслідки.

Таким чином, психічне ставлення особи до конкретної дії (без врахування психічного ставлення до її наслідків) при умислі, необережності і невинному заподіянні шкоди не має відмін і не може бути критерієм для встановлення виду і форми вини. Щоб правильно встановити форму і вид вини необхідно насамперед встановити психічне ставлення особи до наслідків її дії (бездії). І тут з'ясовується, що від-носно різних наслідків у суб'єкта було різне ставлення. До одних наслідків суб'єкт ставився байдуже, інших не бажав чи, навпаки, бажав і т. ін. Тільки завдяки відмінності у пси-хічному ставленні особи до цих наслідків можуть бути встановлені різні види і форми вини. Отже, вина і її форми в конкретному діянні не можуть бути визначені без встано-влення психічного ставлення особи до суспільне небезпеч-них наслідків діяння.

Викладене повною мірою стосується як «матеріальних», так і «формальних» складів злочинів.

Поняття «формальний» склад злочину нічого іншого не визначає, крім того, що наслідки такого злочину знаходять-ся за межами складу злочину, а тому встановлювати їх у кожному конкретному випадку не має потреби. Але наслід-ки у «формальних» складах злочинів завжди є або вони припускаються (наприклад, при замахові на вчинення зло-чину) як можливі. І хоча наслідки таких злочинів виходять за межі складу злочину, у вирішені питання про вину чи її відсутність в діях особи, ці наслідки завжди треба врахову-вати, тому що тільки по психічному ставленню до них вин-ного, по спрямованості його волі на вчинення цих наслідків можна правильно встановити форму і вид вини. Лише таке