Вина, як психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу чи необережності, юридичне характеризується: 1. Сутністю вини - це суспільна якість. Вона характери-зується негативною оцінкою поведінки особи, яка вчинила злочин, і негативним ставленням винної особи до суспільних цінностей, благ - об'єктів кримінально-правової охорони. Сутність необережної вини в тому, що особа байдуже, не-дбало ставиться до громадських інтересів чи інтересів особи, нехтує ними; суспільство піддає осуду особу, визнаючи її в чомусь необережною за те, що вона не була в конкретній обстановці досить уважною, попередливою. Якби особа про-явила в певних обставинах більше уваги, турботи про інших, передбачливості, то вона не допустила б настання злочинних наслідків. У цьому її провинність і вина (психологи вивели аксіому: «Закоханий не може забути про побачення»,- юри-дичне значення її в тому, що при уважності, передбачливості можна запобігти певної суспільної небезпечної шкоди). г 2. Зміст вини - це відображення у свідомості особи об'єктивних ознак складу злочину, конкретних особливос-тей певного злочину з його деталями, кількісними та якіс-ними дрібницями, які, між іншим, мають юридичне значен-ня і можуть впливати на визначення форми і виду вини. Наприклад, зґвалтування, відповідальність за яке встанов-лено частинами 1, 2, 3 і 4 ст. 152 КК, в усіх випадках вчи-нюється лише навмисно і умисел тільки прямий. Але зміст вини цих злочинів різний, бо дуже відрізняються ознаки потерпілих від таких злочинів.

3. Форми вини — умисел і необережність, які відрізняю-ться одна від одної особливостями психічного ставлення особи до вчинення злочину. Форми вини мають значення для підстав кримінальної відповідальності, кваліфікації злочинів, призначення покарання та звільнення особи від кримінальної відповідальності і від покарання.

4. Види вини - це виділені законом види умислу і нео-бережності. Умисел розділяється на: прямий і побічний (евентуальний), а необережність - на злочинну самонадіяність і злочинну недбалість. Виділення видів вини має важ-ливе практичне значення, оскільки деякі злочини можуть бути вчинені лише з певним видом, наприклад, доведення до самогубства (ст. 120 КК) може бути вчинене лише з по-бічним умислом або необережно і не може бути вчинено з прямим умислом.

5. Ступінь вини характеризується тяжкістю вини. На-вмисне вбивство - набагато тяжча вина, ніж вбивство нео-бережне, умисел заздалегідь задуманий більш тяжкий, ніж той, що виник раптово і т. ін. Необережність буває вибач-ливою і невибачливою. Ступінь вини впливає на кваліфіка-цію злочину і на призначення покарання.

ІІ. Поняття та види прямого умислу.

1. Формула прямого умислу. Залежно від змісту інтелектуального і вольового момен-тів вини закон поділяє вину на дві форми:

1) умисел (ст. 24 КК);

2) необережність (ст. 25 КК).

Умисел. Згідно з законом злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 24 КК).

Закон виділяє елементи (моменти) умислу:

1. Інтелектуальний - усвідомленість особою суспіль-ної небезпечності діяння і передбачення його суспільне не-безпечних наслідків.

2. Вольовий - бажання чи свідоме допущення настання суспільне небезпечних наслідків.

Комбінація інтелектуального та вольового елементів умислу утворює два його види:

1) умисел прямий (усвідомлює, передбачає, бажає);

2) умисел побічний (евентуальний) - усвідомлює, перед-бачає, допускає (не бажає).

Злочин вчинюється з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер вчинюва-ного діяння, передбачає суспільно небезпечні наслідки цього діяння і бажає настання цих наслідків.

Формула прямого умислу - усвідомлює, передбачає, бажає. Усвідомлювання особою суспільної небезпечності вчинюваного діяння означає, що вона:

1) усвідомлює суспільну цінність блага, на заподіяння шкоди якому спрямовані її дії;

2) усвідомлює тяжкість заподіюваної шкоди;

3) усвідомлює практичні ознаки вчинюваного злочину (предмет, потерпілого, місце, час, співучасників);

4) усвідомлює забороненість цього діяння кримінальним законом (не конкретну норму, а взагалі);

5) якщо злочин чиниться бездіяльністю, особа усвідом-лює свій обов'язок діяти, відвернути настання суспільно небезпечної шкоди.

Передбачення особою настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій чи бездіяльності означає:

1) уяву про майбутні зміни, викликані діями особи чи її бездіяльністю, у виді суспільно небезпечних наслідків;

2) уяву конкретної шкоди, заподіяної своїми діями, - на-стання смерті потерпілого, знищення майна, спричинення тілесних ушкоджень і т. ін.

3) завбачення розвитку причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і наслідками.

Особливо практичне значення має передбачене особою настання суспільно небезпечних наслідків. Воно полягає в тому, що якщо встановлено і доказано передбачення осо-бою їх настання, то це свідчить про те, що злочин вчинено навмисно. Необережність у такому випадку виключається, оскільки вся вольова сфера при цьому відноситься до умис-лу. Для прямого умислу характерне передбачення як неми-нучих при певних обставинах, так і реально можливих з великою вірогідністю суспільне небезпечних наслідків. З прямим умислом, наприклад, діє той, хто, бажаючи вбити, вистрілив у потерпілого віч-на-віч, як і той, хто з такою ж метою стріляв у потерпілого, який знаходився на значній відстані, хоча в останньому випадку заподіяння смерті по-терпілому не було неминучим.

Взагалі наслідки злочину, як неминучі, так і реальні мож-ливі, можуть бути віднесені до розряду лише вірогідних. Як свідчить практика, наслідки, здавалось би неминучі, на-стають не завжди. В. Пуришкевич, наприклад, у щоденнику повідомляє, що Распутін випив одночасно дві чарки вина з ціанистим калієм, з'їв декілька рожевих пиріжків з цією ж