Професійно-кваліфікаційні характеристики створюють можливості реалізовувати вимоги чинного законодавства, щодо правового статусу різних посадових осіб, визначити конкретні функціональні обов’язки та права державних службовців, не допускати при прийнятті на державну службу проникнення в кадровий апарат злочинців, корупціонерів, бюрократів тощо, враховуючи обмеження, заборони та морально-етичні норми.

З урахуванням вимог професійно-кваліфікаційних характеристик до знань, навичок і вмінь на принципово новій основі формується система навчання та підвищення кваліфікації всіх категорій державних службовців.

Поняття “кар’єра” означає шлях до успіху, просування в службовій та іншій діяльності. Відповідно до статті 38 Конституції країни громадяни України мають право рівного доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Умови прийняття на державну службу та її проходження визначені Законом України “Про державну службу”. Серед основних прав державних службовців, передбачених статтею 11 Закону, є право на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії. У цьому Законі є спеціальний розділ “Службова кар’єра’. Він включає в себе статті 24-29: проходження служби, класифікація посад, ранги державних службовців, просування по службі, кадровий резерв державної служби, навчання і підвищення кваліфікації державних службовців.

Стаття 24 Закону визначає, що прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов’язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.[13;203]

Відбір осіб на державну службу здійснюється, як правило, на підставі завдань того чи іншого підрозділу, які поділяються на певні частини, що закріплюються за окремими робочими місцями. Ці чітко визначені вимоги є критеріями для добору працівників та оцінка їхньої діяльності. Сьогодні процедура вступу на державну службу здійснюється не тільки на основі конкурсу, а й із застосуванням попереднього іспиту.

Попри велику кількість галузевих і функціональних спеціалізацій структурних підрозділів та окремих посад, праця в державному органі висуває низку вимог до загальної базової професійної підготовки, етики, поведінки, ділових якостей та специфічного державницького менталітету службовців.

2.3. Відповідальність державних службовців

Юридична відповідальність державних службовців виступає важливим елементом їх правового статусу і може бути визначена як передбачений санкцією правової норми засіб державного примусу, у якому виявляється державний осуд службовця, винного в скоєні правопорушення, і який повинен понести покарання особистого чи майнового характеру.

За скоєння різного роду правопорушень державні службовці підлягають певним видам юридичної відповідальності: кримінальній, адміністративній, дисциплінарній, цивільно-правовій.[14;154]

У разі скоєння злочину державні службовці притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах, у порядку, передбаченому Кримінальним Кодексом України. Державні службовці, які є посадовими особами, виступають спеціальними суб’єктами посадових злочинів, яким у КК присвячена ціла глава.. Однак необхідно зазначити, що визначення посадової особи, закріплене у ст. 164 КК України, не співпадає з поняттям посадової особи, встановленим у ст. 2 Закону України “Про державну службу.”

Основними особливостями дисциплінарної відповідальності є те, що вона застосовується в межах службової підлеглості, а її підставою може виступати адміністративний проступок, дисциплінарний проступок або порушення морального характеру.

Цивільно-правова відповідальність державних службовців настає в порядку, передбаченому Цивільним Кодексом України.

Стосовно матеріальної відповідальності державних службовців слід зазначити, що вона носить правовідновлюваний характер. Матеріальна відповідальність настає за проступок, що заподіяв матеріальної шкоди організації, і виражається у відшкодуванні винним службовцем заподіяної шкоди. Як і для всіх інших громадян, матеріальна відповідальність може бути повною або обмеженою. Особливості матеріальної відповідальності для військовослужбовців встановлені Постановою Верховної Ради України “Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі” від 23 червня 1995 р. [14;155]

Адміністративна відповідальність державних службовців наступає за скоєння державним службовцем адміністративного проступку. Загалом адміністративна відповідальність державних службовців настає на загальних підставах за деякими винятками. Так, державні службовці виступають спеціальними суб’єктами при скоєнні адміністративних порушень, які передбачені Законом України “Про боротьбу з корупцією”. [14;155]

Основним нормативним актом, який регулює питання боротьби з корупцією, є Закон України “Про боротьбу з корупцією’. Він вперше на законодавчому рівні закріплює визначення корупції. Корупція - це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Крім корупції, в Законі використовуються такі поняття, як “корупційні діяння’ та “інші правопорушення, пов’язані з корупцією”. До перших належать такі діяння, як:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів шляхом їх придбання за ціною, яка є істотно нижчою від їхньої фактичної вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг або переваг, не передбачених чинним законодавством.

До інших правопорушень, пов’язаних із корупцією, належать:

а) порушення спеціальних обмежень щодо державних осіб та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямованих на попередження корупції;

б) порушення вимог фінансового контролю;

в) невжиття керівником заходів щодо боротьби з корупцією;

г) умисне невиконання особами, на яких покладені обов’язки по боротьбі з корупцією, цих обов’язків.

До прийняття Закону України “Про боротьбу з корупцією” боротьбу з цим негативним явищем здійснювали спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, СБУ, Координаційний комітет по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю, а також органи прокуратури України, митні та інші органи. Із прийняттям цього Закону перелік