Державна служба - публічний вид діяльності, спрямований на реалізацію не приватних інтересів, а суспільних, тобто публічних інтересів.

Державну службу слід розглядати як складову механізму державного адміністрування, тобто як форму організації діяльності державного апарату з метою безперервного й ефективного здійснення завдань та функцій держави у сферах державного управління і регулювання [35, с.245].

Державна служба відрізняється від усіх інших видів служби своєю публічністю, професійністю, постійністю та функціонуванням у сфері державного управління.

Визначення мети та функцій державної служби є основою побудови ефективної взаємодії органів управління державної служби з кадровими службами державної влади й управління.

Формуючи мету, слід відзначити кілька основних напрямків державної служби. Як державний соціальний інститут вона має сформувати суспільно-політичні та державно-правові передумови зв’язку держслужби з життям народу, тобто вона має розкрити свою соціальну природу. І другий напрямок у визначенні мети державної служби – вона має створити об’єктивну систему виявлення та добробуту людей для роботи в держапараті.

Функції державної служби не можна ототожнювати з функціями державного управління, і в той же час сприймати їх як окрему формальну структуру. Функції, притаманні державній службі як суспільному інституту, відображають її роль і призначення в суспільстві. Вона має забезпечити ефективне функціонування усіх трьох гілок влади. З її допомогою можуть бути реалізовані інтереси, права і свободи громадян.

В той же час державна служба – це механізм досягнення цілей та виконання завдань держави, і в такому разі їй належать функції, що відображають загальні завдання державної служби як частини механізму державного управління.

Реалізуючи свої функції, державна служба має стати таким інститутом, через який могла б реалізуватись демократична сутність держави, підтримувалась вільна життєдіяльність суспільства, а державний апарат став лідером суспільного розвитку. Виходячи з цих положень, більш чітко вимальовується призначення державної служби. Вона є головним засобом реалізації функцій соціальної держави, коли якісно змінюється, у чомусь звужується сфера державного регулювання в економіці та духовній сфері і набувають розвитку саморегулюючі, самоврядні процеси [13, с.127].

Звідси змінюється соціальне призначення державної служби. Вона призначена через створення умов для ефективної діяльності державних органів домагатися оптимального поєднання особистих групових і державних інтересів висловлювати та захищати інтереси всіх верств населення. Вона має стати повсякденним каналом зв’язку держави та народу їх взаємодії, а також виступати лідируючою силою і вести за собою суспільний розвиток.

Державна служба органічно пов’язана з багатьма іншими інститутами суспільства. Необхідно особливо підкреслити, що державна служба тільки тоді виконує соціальну функцію, коли вона будується на правовій основі, взаємодіє з інститутами, які діють у духовній сфері життя суспільства, у сфері культури, спирається на засоби масової комунікації, суспільну думку [3, с.21].

Виступаючи елементом суспільної структури, державна служба має ряд особливостей, притаманних їй як соціальному інституту.

По-перше, вона становить властиву тільки їй сферу професійної діяльності. Всім своїм змістом, формами і методами ця діяльність спрямована на забезпечення виконання повноважень державних органів.

По-друге, як зв’язуючи ланка між державою і громадянином, державна служба покликана захищати права і свободи громадян. Конституційне положення про те, що “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю” (ст.3 Конституції України), виступає визначальним стрижнем в діяльності державних службовців, незалежно від їх службового статусу.

По-третє, державна служба як суспільне явище – своєрідна форма відображення суспільних зв’язків і відносин, показник ступеня гуманності, людяності, існуючих в суспільстві порядків.

Державна служба являє собою професійну сферу діяльності державних службовців як особливої соціальної групи суспільства. Вона є одним із найважливіших соціальних інститутів, має низку саме таких ознак, які дозволяють їй бути стрижнем забезпечення повноважень державних органів влади.

Соціальна природа, сенс і призначення державної служби обумовлюють й відповідний характер її функціонування.

З історичного досвіду відомо, що спільність інтересів держави й народу становлять соціальне джерело могутності політичної системи країни. Але в історії було чимало держав, які виражали інтереси саме вузької соціальної групи населення й нехтували інтересами більшості. Правителі таких держав вважали, що їх сила полягала в здібності маніпулювати масами, переводити їх енергію на ті способи діяльності, котрі служать егоїстичним інтересам меншості [20, с.11].

В нових історичних умовах докорінно змінюється уява про силу держави. Держава міцна тоді, коли відбиває інтереси народу, принаймні його більшості, коли здійснюється координація діяльності державних органів з інститутами громадянського суспільства. Завдяки такій координації створюється формальна й неформальна система вироблення й здійснення політики держави.

В той же час існуючи в суспільстві суперечності можуть призвести до певного або різкого протистояння частини народу й державних структур, що спостерігається в сучасній Україні. Значна частина населення незадоволена соціальною оцінкою економічних і політичних реформ, що здійснюються в країні. За цих умов державна служба опинилася майже в кризовому стані. Криза призвела до знецінення діяльності державних службовців в очах значної частини народу. Криза державної служби – це частина загальносистемної кризи, яку переживає тепер українське суспільство. Вихід з кризового стану стане можливим тоді. Коли держава буде проводити соціально-орієнтовану політику, яка одержить широку народну підтримку[36, с.68].

Щодо державних службовців, то вони виконують покладені на них обов’язки на постійній чи тимчасовій основі, на підставі, як правило, конкурсного відбору, залежно від категорії посади. Посада, яку обіймає державний службовець, визначає зміст його діяльності і правовий стан. Від посади залежить обсяг, форми, методи участі державного службовця у практичному здійсненні компетенції того державного органу, в якому органі.

Оптимальна модель сучасної державної служби в Україні передбачає, з одного боку, визначення