В той же час необхідним є створення нового мотиваційного механізму, не лише стимулюючого, а такого, що ставить службовця перед необхідністю постійного оновлення своїх професійних знань, умінь та навичок. Досвід цивілізованих країн засвідчує. що необхідно пов’язати службове просування, розмір заробітної плати з рівнем кваліфікації, компетенції, діловими якостями, щоб професійна підготовка, підвищення кваліфікації службовця були органічно вбудовані до його професійної діяльності, службової кар’єри, оплати праці [45, с.43].

3.2. Удосконалення професійного навчання державних службовців

Нині реально існують і функціонують шість підсистем професійного навчання державних службовців з урахуванням відомчої специфіки їх діяльності:

- працююча під керівництвом Головного управління державної служби України система навчання державних службовців органів державної влади та місцевого самоврядування;

- система навчання кадрів силових структур - за відомчою підпорядкованістю;

- система навчання службовців юридичних установ і судових органів;

- система навчання службовців сфери сільського господарства;

- система навчання службовців сфери охорони здоров’я;

- система навчання службовців сфери зайнятості населення.

У перелічених системах здійснюється перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців. Разом із тим координація їх діяльності має бути зосереджена в повноваженнях центрального органу виконавчої влади, відповідального за проведення державної кадрової політики у сфері державної служби [51, с.106].

Центральне місце та провідна роль в структурі навчальних закладів навчання державних службовців належить Українській Академії державного управління при Президентові України, яка здійснює підготовку та підвищення кваліфікації державних службовців, які займають посади І-ІV категорій.

Мережа навчальних закладів підвищення кваліфікації за останній період розширилася в результаті створення обласними державними адміністраціями регіональних центрів підвищення кваліфікації державних службовців. Головний напрям їх діяльності - підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ і організацій, осіб, включених до кадрового резерву на зайняття цих посад.

Професійне навчання державних службовців доцільно вести переважно в державних закладах освіти, здатних забезпечити підготовку фахівців відповідного профілю.

У майбутньому ж до навчання державних службовців широко має бути залучена на конкурсній основі й мережа недержавних навчальних закладів, яка в умовах ринкових відносин пропонуватиме різноманітні освітні послуги.

Подальший процес державотворення в Україні неможливий без постійного пошуку нових підходів у роботі з державними службовцями, як одного із найважливіших факторів підвищення ефективності управління державою і суспільством, прискорення на цій основі політичних та економічних реформ. Орієнтиром у створенні власного кадрового потенціалу, формуванні національної еліти України, становленні прогресивної та професійної державної служби повинні служити професійно-кваліфікаційні характеристики посад державних службовців.

Радикальні зміни суспільних відносин в Україні, на розбудову правової держави, реформаторські процеси по створенню соціально-орієнтованої ринкової економіки неможливі без суттєвого покращення всієї системи державної служби.

Кризові умови сьогодення та адміністративна реформа в майбутньому викликають нагальну потребу у впровадженні передових управлінських технологій, поширенні демократичних засад у системі державного управління.

Як свідчить світовий досвід, підвищенню ефективності діяльності всієї системи державної служби в значній мірі сприяє розробка на нових концептуальних засадах та прийняття кодексів честі, кодексів етики, типових правил поведінки різних категорій державних службовців, спеціальних законів, відповідних нормативних актів, що регулюватимуть професійну діяльність і характер поведінки державних службовців.

Сьогодні не менш важливою справою є формування та впровадження в практику державної служби професійно-кваліфікаційних характеристик. У ст.11 Закону України “Про державну службу” є посилання на “Типові кваліфікаційні характеристики”, на основі яких визначаються конкретні обов’язки та права державних службовців [33].

В основу створення професійно-кваліфікаційних характеристик державних службовців покладена ідея формування шляхом набору складових частин загальної системи якостей професіоналізму, оптимальної моделі державного службовця на тій чи іншій посаді.

При розробці професійно-кваліфікаційних характеристик науковці керувалися “Проектом рекомендацій щодо формування професійно-кваліфікаційних характеристик державних службовців”, розробленим Головним управлінням державної служби при Кабінеті Міністрів України спільно з Міністерством праці.

Професійно-кваліфікаційна характеристика розглядається як нормативний документ, який виходячи з опису посади, виду функцій, встановлює положення посади в структурі органу державної влади, порядок прийняття, проходження і припинення служби, на основі правового статусу органу та його основних завдань відображає правовий статус державного службовця, в т.ч. права, повноваження, функціональні обов’язки, відповідальність і гарантії; визначає вимоги щодо кваліфікації, компетентності та професіоналізму (освіти, необхідність знань, вмінь, навичок), основних аспектів особистої культури [67, с.3].

При складанні професійно-кваліфікаційних характеристик слід керуватися вимогами чинного законодавства та нормативно-правових актів, рекомендаціями, які викладені, дотримуватися визначень основних термінів і понять.

Правовою основою професійно-кваліфікаційних характеристик є: Конституція України, Закони України “Про державну службу”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, законодавчі акти про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, по судочинство, укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України щодо питань правового статусу державних службовців, Державний класифікатор професій ДК 003 - 95 тощо. [33].

Сформувати професійно-кваліфікаційну характеристику можна лише при наявності чіткого законодавчого визначення компетенції, основних завдань та повноважень певного органу державної влади.

Компетенція - це належне органу державної влади коло повноважень, межі його дій по здійсненню функцій держави і вирішенню завдань держави; це коло питань, передбачених нормативно-правовим актом, котрі органи державної влади правоздатний вирішувати; в компетенцію входять повноваження органу державної влади, його відповідальність, правові засоби, форми і методи реалізації прав і виконання обов’язків.

Закони України та інші нормативно-правові документи визначають основні завдання, права, обов’язки та повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування. На їх основі визначаються основні завдання, права, обов’язки та повноваження структурних підрозділів органів з подальшою декомпозицією до рівня посад. Це в свою чергу визначає вимоги щодо компетентності і