Компетентність - це певний рівень інтелектуального, психологічного та функціонального стану службовця, який відображає його знання, переконання, навички і вміння у конкретній сфері професійної діяльності та яка зумовлює у своїй єдності якісну визначеність професіонала. На основі компетенції робиться висновок про відповідальність службовця посаді або роботі, що ним виконується [36, с.400].

На засадах цих положень і формуються професійно-кваліфікаційні характеристики державних службовців.

Професійно-кваліфікаційні вимоги до державних службовців, перш за все, визначаються загальними вимогами щодо кваліфікації даної особи.

Кваліфікація - здатність виконувати завдання та обов’язки визначеної роботи. Кваліфікація визначається рівнем освіти і спеціалізацією.

Освітньо-кваліфікаційний рівень робіт, які виконуються, визначається залежно від вимог до освіти, професійного навчання і практичного досвіду працівника, здатного виконувати відповідні завдання та обов’язки.

Кваліфікаційні вимоги до службовців, які заміщують ті чи інші посади державної служби, включають вимоги до :

- рівня їх освіти з урахуванням категорії та спеціалізації посади;

- стажу та досвіду практичної роботи за спеціальністю;

- рівня знань Конституції України, чинного законодавства, нормативно-правових актів відповідно до рівня функціональних обов’язків.

Кабінетом Міністрів України визначені загальні кваліфікаційні вимоги до державних службовців для посад певної категорії.

Процес реформування державного управління в цілому і роботи з кадрами зокрема складний і довготривалий. Це обумовлюється, насамперед. певною професійною і психологічною непідготовленістю державних службовців [15, с.601].

Вирішенню цієї проблеми і повинно в певній мірі сприяти використання професійно-кваліфікаційних характеристик, що створює реальні правові, організаційні, економічні та соціальні умови для реалізації громадянами України конституційного права на державну службу.

Без цього нормативного документа неможливе функціонування системи добору кадрів і проведення на належному рівні їх атестації, формування дієвого кадрового резерву, вивчення здібностей державних службовців, які зараховані до цього резерву.

Професійно-кваліфікаційні характеристики повинні використовуватися на всіх етапах проходження державної служби і просування по ній.

Професійно-кваліфікаційні характеристики створюють можливості реалізовувати вимоги чинного законодавства, щодо правового статусу різних посадових осіб, визначити конкретні функціональні обов’язки та права державних службовців, не допускати при прийнятті на державну службу проникнення в кадровий апарат злочинців, корупціонерів, бюрократів тощо, враховуючи обмеження, заборони та морально-етичні норми.

З урахуванням вимог професійно-кваліфікаційних характеристик до знань, навичок і вмінь на принципово новій основі формується система навчання та підвищення кваліфікації всіх категорій державних службовців.

Поняття “кар’єра” означає шлях до успіху, просування в службовій та іншій діяльності. Відповідно до статті 38 Конституції країни громадяни України мають право рівного доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Умови прийняття на державну службу та її проходження визначені Законом України “Про державну службу”. Серед основних прав державних службовців, передбачених статтею 11 Закону, є право на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії. У цьому Законі є спеціальний розділ “Службова кар’єра’. Він включає в себе статті 24-29: проходження служби, класифікація посад, ранги державних службовців, просування по службі, кадровий резерв державної служби, навчання і підвищення кваліфікації державних службовців.

Стаття 24 Закону визначає, що прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов’язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються [33].

Відбір осіб на державну службу здійснюється, як правило, на підставі завдань того чи іншого підрозділу, які поділяються на певні частини, що закріплюються за окремими робочими місцями. Ці чітко визначені вимоги є критеріями для добору працівників та оцінка їхньої діяльності. Сьогодні процедура вступу на державну службу здійснюється не тільки на основі конкурсу, а й із застосуванням попереднього іспиту.

Попри велику кількість галузевих і функціональних спеціалізацій структурних підрозділів та окремих посад, праця в державному органі висуває низку вимог до загальної базової професійної підготовки, етики, поведінки, ділових якостей та специфічного державницького менталітету службовців.

Важливе значення для удосконалення професійного навчання державних службовців має атестація та ротація.

Атестація має важливе значення в практичній діяльності службовців. Сутність атестації можна розглядати і в широкому, і у вузькому розумінні. У широкому розумінні атестація вирішує наступні основні завдання: а) дотримання на практиці принципів державної служби; б) забезпечення законності у системі функціонування державної служби; в) формування професіонального кадрового персоналу державних органів; г) виявлення потенційних можливостей державного службовця з метою підвищення його по службі; д) застосування до державного службовця заходів відповідальності і стимулювання, підвищення дисципліни та ін.

Атестація у вузькому розумінні проводиться з метою перевірки і оцінки професійних, ділових і особистих якостей службовця, встановлення його службово-посадової відповідності до вимог, які висуваються.

Правовий інститут атестації являє собою систему правових норм, що регулюють атестаційно-правові відносини, які складаються при проходженні державної служби, щодо оцінки ділових, особистих, моральних якостей службовців, результатів їхньої праці і дійового контролю за діяльністю службовців з метою визначення рівня професійної підготовки і відповідності державного службовця посаді, яку він займає; вирішення питання щодо присвоєння державному службовцю рангів і категорій і у підвищенні ефективності управління.

Основними принципами атестації державних службовців є: загальність; гласність; періодичність; об’єктивність; комплексність; колективність і обґрунтованість оцінки і рекомендацій атестаційної комісії; обов’язковість прийняття за результатами атестації організаційно-правових заходів відповідальності та стимулювання.

Механізм атестації, як спосіб організації і здійснення атестаційної діяльності, являє собою комплексне організаційне утворення і складається з чотирьох елементів:

1) суб’єкта атестації;

2) об’єкта атестації;

3) безпосередньої діяльності щодо оцінки і контролю за роботою службовців (атестаційна процедура);

4) правових норм, які регулюють порядок проведення атестації [10, с.36].

У свою чергу, атестаційна процедура містить у собі:

а)