б) розробку підготовчих заходів;

в) збір, вивчення, аналіз, узагальнення інформації про службовця, що атестується;

г) розробку системи оцінки службовця;

д) проведення атестаційної оцінки службовців, виявлення ступеня їх відповідності до посади, яку вони займають;

е) підготовку атестаційними комісіями рекомендацій;

є) встановлення порядку прийняття керівним органом або керівником структурного підрозділу державного органу рішення щодо результатів атестації про присвоєння державному службовцю кваліфікаційного розряду, про матеріальне або моральне стимулювання, включення його до резерву на висунення;

ж) формування порядку реалізації результатів атестації. Положення про порядок проведення атестації державних службовців передбачає, що атестації підлягають всі державні службовці органів виконавчої влади, крім призначених на посаду Президентом України, Кабінетом Міністрів України, колегіальним органом або органом вищого рівня, державні службовці патронатної служби, а також особи, які перебувають на займаній посаді менше одного року, і молоді спеціалісти, які пройшли підготовку за спеціальностями, професійно направленими для державної служби.

Атестаційна комісія на підставі всебічного розгляду виконання основних обов’язків, професійного рівня службовця і його ділових якостей може прийняти одне з наступних рішень:

відповідає займаній посаді;

відповідає займаній посаді за умови виконання рекомендацій з:

одержання освіти; проходження перепідготовки; підвищення кваліфікації; стажування на відповідній посаді; вивчення іноземної мови; придбання навичок роботи на комп’ютері та ін.;

не відповідає займаній посаді.

Під ротацією на державній службі маються на увазі різного роду переходи (направлення) державних службовців на інші державні посади і/або в інші державні органи. Цей інститут добре відомий законодавству про працю і виражається поняттям „переведення на іншу роботу”. У Законі „Про державну службу” чітко не визначені і не закріплені положення стосовно ротації державних службовців, тому з цих питань слід керуватися нормами КЗпП України [33].

Ротація державних службовців здійснюється в таких формах:

* направлення на іншу державну посаду;

* тимчасове направлення на іншу державну посаду;

* направлення на державну службу в інший державний орган.

Під особовою справою державного службовця розуміється основний юридичний документ, який містить повні відомості про проходження особою державної служби. Порядок ведення особових справ регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. „Про затвердження Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади”. Особові справи оформляються і ведуться кадровою службою державного органу за встановленою формою. Державний службовець має право на ознайомлення з усіма документами своєї особової справи. Перелік документів, які мають бути в особовій справі, зазначений у названому вище Положенні. Кадрова служба державного органу забезпечує конфіденційність відомостей, які містяться в особових справах державних службовців [27, с.39].

Відповідальність державних службовців

Юридична відповідальність державних службовців виступає важливим елементом їх правового статусу і може бути визначена як передбачений санкцією правової норми засіб державного примусу, у якому виявляється державний осуд службовця, винного в скоєні правопорушення, і який повинен понести покарання особистого чи майнового характеру.

За скоєння різного роду правопорушень державні службовці підлягають певним видам юридичної відповідальності: кримінальній, адміністративній, дисциплінарній, цивільно-правовій [33]

У разі скоєння злочину державні службовці притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах, у порядку, передбаченому Кримінальним Кодексом України. Державні службовці, які є посадовими особами, виступають спеціальними суб’єктами посадових злочинів, яким у КК присвячена ціла глава.. Однак необхідно зазначити, що визначення посадової особи, закріплене у ст. 164 КК України, не співпадає з поняттям посадової особи, встановленим у ст. 2 Закону України “Про державну службу.” [33].

Основними особливостями дисциплінарної відповідальності є те, що вона застосовується в межах службової підлеглості, а її підставою може виступати адміністративний проступок, дисциплінарний проступок або порушення морального характеру.

Цивільно-правова відповідальність державних службовців настає в порядку, передбаченому Цивільним Кодексом України.

Стосовно матеріальної відповідальності державних службовців слід зазначити, що вона носить правовідновлюваний характер. Матеріальна відповідальність настає за проступок, що заподіяв матеріальної шкоди організації, і виражається у відшкодуванні винним службовцем заподіяної шкоди. Як і для всіх інших громадян, матеріальна відповідальність може бути повною або обмеженою. Особливості матеріальної відповідальності для військовослужбовців встановлені Постановою Верховної Ради України “Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі” від 23 червня 1995 р.

Адміністративна відповідальність державних службовців наступає за скоєння державним службовцем адміністративного проступку. Загалом адміністративна відповідальність державних службовців настає на загальних підставах за деякими винятками. Так, державні службовці виступають спеціальними суб’єктами при скоєнні адміністративних порушень, які передбачені Законом України “Про боротьбу з корупцією” [8, с.170].

Основним нормативним актом, який регулює питання боротьби з корупцією, є Закон України „Про боротьбу з корупцією”. Він вперше на законодавчому рівні закріплює визначення корупції. Корупція - це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Крім корупції, в Законі використовуються такі поняття, як “корупційні діяння та “інші правопорушення, пов’язані з корупцією”. До перших належать такі діяння, як:

а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів шляхом їх придбання за ціною, яка є істотно нижчою від їхньої фактичної вартості;

б) одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг або переваг, не передбачених чинним законодавством.

До інших правопорушень, пов’язаних із корупцією, належать:

а) порушення спеціальних обмежень щодо державних осіб та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямованих на попередження корупції;

б) порушення вимог фінансового контролю;

в) невжиття керівником заходів щодо боротьби